Маяки в історії: від імператора Тайцзуна до імператора Кансі (частина 1)

(Minghui.org) Імператор Тайцзун із династії Тан та імператор Кансі з династії Цін були двома найвидатнішими постатями в історії Китаю. На щастя, їхня мудрість, бачення і спадок були записані у двох книгах.

«Чженгуань Чженьяо»

Першу книгу, «Чженгуань Чженьяо» (Основи політики за часів правління Чженгуань), написав історик Ву Цзін за часів династії Тан. 40 статей у 10 томах містять діалоги між імператором Тайцзуном і Вей Чженом, Фан Сюаньліном, Ду Рухуєм та іншими з питань управління. Він також містить рекомендації, пропозиції і подання офіційних осіб, а також основні політичні й економічні ініціативи. У ній докладніше описано про той період, ніж в інших книгах, як-от «Стара книга про Тан», «Нова книга про Тан» або «Цзичжі Тунцзянь» («Всебічне дзеркало для допомоги уряду»).

Ву Цзін (670–749), який народився в Бянчжоу (сучасна провінція Хенань), жив від правління імператора Гаоцзуна до імператора Сюаньцзуна. Він був описаний як «рішучий і старанний у навчанні; обізнаний із конфуціанською класикою та історією». Як історик, Ву не лише записував факти, але й ризикував своїм життям, коментуючи певні теми. Незадоволений попередніми істориками, такими як Ву Сансі, він вважав, що офіційні історичні записи мають «повністю документувати» все сказане і зроблене, добре й погане, без спотворень. Із цією метою Ву вів власний запис династії Тан. Він зосередився на правдивості фактів і пояснив імператору Сюаньцзуну, що, хоча його власна версія записів «не була добре написана, це все факти». Працюючи істориком, він також склав «Чженгуань Чженьяо», щоб зберегти записи для майбутніх поколінь.

У передмові до книги Ву пояснив, що два канцлери, Юань Цяньяо та Чжан Цзячжень, заохочували його написати книгу. Зокрема, Юань і Чжан висловили своє захоплення правлінням імператора Тайцзуна, назвавши його «безпрецедентним і найкращим в історії».

У свої ранні роки імператор Тайцзун попросив своїх придворних, таких як Вей Чжен і Юй Шинань, скласти збірку «Цюньшу Чжіяо» («Керівні принципи стародавнього Китаю»), щоб переглянути хороші й погані риси попередніх імператорів. Включно з інформацією, зібраною з усіх видів джерел, ця книга охоплювала царів та імператорів від початку китайської історії до династії Цзінь.

Імператор Тайцзун написав «Ді Фан» («Зразок імператора») і передав його наслідному принцу [імператору Гаозону] у 648 році. «Усе, що вам потрібно знати про суворість до себе й керування країною, є тут», — сказав він. 12 статей у цій збірці: 1) керівні принципи для імператора, 2) поводження з родичами, 3) пошук талантів, 4) призначення посадових осіб, 5) прийняття порад, 6) відмова від наклепу, 7) уникнення екстравагантності, 8) смирення і ощадливість, 9) нагороди й покарання, 10) сільське господарство як основа, 11) перегляд військових справ, 12) акцент на освіті.

Якщо книга «Ді Фан» була коротким викладом принципів імператора Тайцзуна, то книга «Чженгуань Чженьяо» була свідченням того, як він насправді їх дотримувався. Саме тому назви деяких статей в останній книзі подібні до назв у першій. Більш конкретно:

Стосунки з родичами — Надання послуг

Пошук талантів — Призначення талантів

Призначення посадовців — Обрання посадовців

Прийняття порад — Прийняття рекомендацій

Відкидання наклепів — Присікання наклепів і обмов

Уникнення марнотратства — Поміркованість

Скромність і ощадливість — Ощадливість

Нагороди й покарання — Покарання

Сільське господарство як основа — Сільське господарство

Контроль армії — Військові експедиції, охорона кордонів

Акцент на освіті — Пропаганда конфуціанства, літератури й історії.

Хоча теми в «Чженгуань Чженьяо» широкі, а формат різноманітний, усі вони зосереджені на баченні імператора Тайцзуна, а також на тому, що він насправді зробив для забезпечення миру і стабільності в Китаї.

Ця книга з’явилася якраз вчасно, її вивчали наступні покоління імператорської родини. Наприклад, нею дуже зацікавився імператор Сюаньцзун і взяв на озброєння її принципи. Він вибрав фрази з книги, написав на сувоях, щоб час від часу шанобливо їх читати. Тому, мабуть, не дивно, що він став одним із найуспішніших імператорів пізньої династії Тан.

Імператори династії Юань також багато разів наголошували на «Чженгуань Чженьяо» і просили вчених-конфуціанців пояснити зміст книги. Крім того, раз на три дні опівдні імператори вивчали вчення з книги з ученими-конфуціанцями. Імператор Сяньцзун династії Мін перевидав книгу й написав передмову для її популяризації. Імператор Кансі та імператор Цяньлун із династії Цін захоплювалися цією книгою і були знайомі з її змістом. Імператор Цяньлун якось написав: «Одного разу я прочитав книгу [„Чженгуань Чженьяо”] і занудьгував за тим часом. Щоразу після прочитання я залишався під враженням і говорив: „Ера Чженгуань була справді чудовою!”»

Книга мала великий вплив і за кордоном. Після того, як вона потрапила до Японії в IX столітті, у період Камакура «Чженгуань Чженьяо» викладав Сугавара-но Таменага, придворний чиновник високого рангу. 1615 року сьогунат Токугава опублікував свої «Закони для військових будинків». Перший із цих законів вимагав від дайме (феодалів) читати таку класичну літературу, як «Чженгуань Чженьяо». Згодом ця книга стала широко відомою в Японії.

Імператор Тайцзун створив славетну династію Тан, вершину китайської історії. Його слова й дії в багатьох сферах були записані в «Чженгуань Чженьяо». Нижче наведено кілька прикладів.

* * *

Стаття 19: Скромність

На другому році ери Чженгуань імператор Тайцзун одного разу сказав своїм придворним: «Люди часто вірять, що імператори найвеличніші й найбезстрашніші. Але я доброчесний і скромний, і в мене є забобонний страх. У давні часи імператор Шунь якось сказав Юю Великому: „Лише якщо ти перестанеш хизуватися, люди перестануть змагатися з тобою, хто з них талановитіший; лише якщо ти перестанеш вихвалятися, люди перестануть сперечатися з тобою, щоб побачити, хто є більш досконалим“. В „І Цзін“ („Книзі змін“) також йдеться: „Найгіршою рисою людини є самовдоволення, а найкращою — смирення“. Якщо імператор завжди високо думає про себе й не вміє бути скромним, хто наважиться протистояти йому і вказувати на його помилки? Тому, перш ніж щось сказати або зробити, я спочатку перевіряю, чи шанобливо це стосовно божеств і чи не образить це міністрів. Божества перебувають нагорі, все бачать і все знають — як я можу не боятися? Усі чиновники спостерігають за мною знизу — як я можу не боятися? Хоча я завжди скромний і боязкий, але завжди турбуюся, чи будуть мої наміри слідувати волі неба і потребам народу».

Вей Чжен відповів: «Є стародавнє прислів’я: „Дуже часто люди починали добре, але мало хто міг дійти до кінця“. Сподіваюся, Ваша Величність день за днем залишатиметься скромним і боязким. Тоді наша країна буде сильною і твердою без катастроф. Саме так імператор Яо та імператор Шунь підтримували мир».

Стаття 13: Доброта й чеснота

У 13-му році ери Чженгуань імператор Тайцзун сказав своїм придворним: «У глибокому лісі будуть птахи, які відпочивають; в озері буде риба, яка плаває; доброта й чесноти призведуть до процвітання. Усі люди знають, що треба триматися якомога далі від лиха, але вони не знають, що плекання доброти й чесноти запобігає лихам. Це потрібно завжди пам’ятати й дотримуватися. Послаблення навіть на короткий час призведе до серйозних наслідків. Це так само необхідно нашому організму, як їжа і вода. Тільки вживаючи достатню кількість їжі, можна прожити довге життя».

Стаття 22: Обережно з мовою

На другому році ери Чженгуань імператор Тайцзун сказав своїм придворним: «Перш ніж щось сказати, коли я сиджу в імператорському дворі, я завжди спочатку думаю, чи принесе це користь народу. Тому я не смію говорити багато».

На восьмому році ери Чженгуань імператор Тайцзун сказав своїм міністрам: «Слова благородної людини мають велике значення, вони не порожні. Навіть звичайна людина може зганьбитися, якщо зробить недоречний коментар, і хтось його запише. Якщо імператор скаже щось неналежне, хіба можна порівняти шкоду, завдану цим, зі шкодою від звичайної людини? Я часто звертаю на це увагу. Коли імператор Ян із династії Суй уперше відвідав палац Ганьцюань, він йому сподобався, але монарх поскаржився, що там немає світлячків. Тому він видав указ „збирати світлячків для освітлення палацу ночами“. Його чиновники наказали тисячам людей збирати світлячків в околицях палацу і відправили 500 возів для цієї мети. Навіть такі дрібниці можуть призвести до чогось подібного, не кажучи вже про якісь більш серйозні речі».

Вей Чжен відповів: «Імператор – це найвища особа в імперії. Якщо відбувається щось неналежне, люди сприймають це як затемнення сонця чи місяця – кожен це побачить. Справді, як зауважили Ваша Величність, потрібно бути обережним у своїх висловлюваннях».

* * *

Імператор Кансі дуже високо відгукувався про «Чженгуань Чженьяо» й епоху імператора Тайцзуна:

«Через багато років

ця книга досі виділяється серед книг з історії.

Протягом понад тисячу років

Епоха Чженгуаня була найбільш квітучою.

Вшанування чесноти призвело до миру та відсутності воєн,

закони стали непотрібними, а в'язниці – порожніми.

Оскільки цивілізований світ встановився скрізь у країні,

як чиновники, так і громадяни радісно хвалили його.

Ця спадщина була записана,

передавалося в історії династія за династією.

Ця книга складається із сорока розділів,

і всі вони присвячені одній темі:

Дотримуючись доброти та чесноти, можна прожити довго,

нездатність чинити так приведе в безвихідь».

(Далі буде)