Подружжя, що практикує Фалунь Дафа, разом робить прорив у вдосконаленні

(Minghui.org) Ми із чоловіком почали практикувати Фалунь Дафа давно, ще в 1996 році. Нам обом за 70. За більш як 20 років під захистом милосердного Вчителя ми пройшли цей шлях. Тільки старанно вдосконалюючись, ми можемо віддячити Вчителеві за Його милосердя.

Ілюзія церебрального інфаркту розвіялася за один тиждень

У листопаді 2021 року мої очі й рот раптово викривилися, а язик закостенів. Я не могла контролювати руки й ноги, права сторона тіла втратила рухливість. Не могла сідати, їсти й ходити самостійно до туалету. Я постійно плакала, адже я вдосконалювалася за Дафа понад двадцять років і відчувала, що підвела Вчителя. Коли в мене з’являлися негативні думки, я лягала в ліжко, плакала, а потім засинала. Прокинувшись, знову плакала.

Побачивши такий мій стан, дочка запитала: «Мамо, ти не знаєш, як практикувати Дафа?» «Так, знаю», — відповіла я.

Потім вона запитала мене: «Ти вмієш робити вправи?» «Звичайно», — відповіла я.

Потім вона запитала: «Чи знаєш ти, як відправляти праведні думки?» «Так, знаю», — сказала я.

Дочка продовжила: «Ви радите звичайним людям повторювати: „Фалунь Дафа несе добро!“, „Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи!“ (кит. „Фалунь Дафа хао“, „Чжень-Шань-Жень хао“). Але ти сама вимовила ці фрази? У тебе так багато карми, а ти не хочеш терпіти ні крапельки. Чи гідна ти Вчителя? Якби ти не практикувала, хіба ти була б такою, як ніби тобі п’ятдесят. Я впевнена в цьому!»

Я зрозуміла, що це Вчитель використовував слова дочки, щоб підказати мені. Наступного ранку я почала виконувати вправи Дафа. Сидячу медитацію мені вдалося виконати, але зробити вправи стоячи було досить складно, тому що не могла підняти рук.

На щастя, мені допоміг чоловік, який теж практикує. Коли я виконувала вправу «Стовп для Фалунь», він підняв мої руки. Коли я мало не впала, він підтримав мене своїм тілом. Третього дня я одного разу впала. Після цього я могла постійно стійко стояти. Наступного дня, коли я виконувала «Стовп для Фалунь», мені вже не потрібна була його підтримка. Тільки коли мої руки опустилися, він підійшов і допоміг їх знову підняти. Але виконувати вправи мені однаково було досить складно. Коли я потіла, усе тіло було дуже липким. Вчитель очищав моє тіло. Він багато чого зазнав заради мене й допоміг усунути більшу частину моєї карми.

Коли я відправляла праведні думки, то підіймала ліву долоню. Потім думала, що це неправильно. Оскільки моя права рука не пошкоджена, я маю використовувати праву руку. Коли я підняла її, мені було дуже боляче. Потім я попросила Вчителя допомогти мені. Я хотіла бути справжньою практикувальницею і позбутися всіх поганих думок. Щоразу, коли я виявляла пристрасть, то усувала її.

Дочка хотіла купити мені тростину, спеціальну насадку для душу або встановити поручні у ванній, але я відмовилася. Я твердо сказала: «У мене є Вчитель, зі мною все буде гаразд. Якщо ти ставитимешся до мене як до хворої, це може завдати мені шкоди».

Чоловік також мені дуже допоміг. Його позиція була такою: «Це для її вдосконалення та мого теж. Це зробили старі сили, і ми не маємо цього визнавати. Ми — чоловік і дружина, мало того, ми обидва практикувальники».

Ми усунули почуття, і проявилося милосердя. Ми збільшили час вивчення Фа. Коли я лягала, чоловік змушував мене вставати. Він увесь час говорив: «Це не ти. Це нав’язано тобі старими силами». Я плакала і благала його не поводитися зі мною так. Він також зрозумів, що не може просто змушувати мене робити надто багато. Тому він дозволяв мені подрімати, а тим часом відправляв праведні думки поруч зі мною. Потім він будив мене, щоб продовжити вивчення Фа. Праведні думки ставали дедалі сильнішими й сильнішими. Чим важче було, тим більше ми мали проявляти завзятість. То справді був критичний момент.

З кожним днем мені ставало краще. Мій піт перестав бути липким. Минув тиждень, перш ніж я повернулася в нормальний стан. Отже, я не пропустила щотижневе вивчення Фа в групі. Я поділилася з практикувальниками своїм досвідом, щоб вони теж стали свідками сили й незвичайної природи Дафа.

Чому зі мною трапилося таке велике нещастя? Здебільшого це сталося через образу. Спочатку, коли я тільки-но почала вдосконалюватися, Вчитель підвищив мій Сіньсін. Отже, я забула про все те, що трапилося зі мною в минулому. Але потім усе повернулося. Вчитель допомагав мені усунути образу, але я не одразу зрозуміла це.

Я народилася і жила в місті, але вийшла заміж за чоловіка із села. Свекруха мене недолюблювала. Вона вважала, що я не впораюся з труднощами й не вмію працювати на полі. Дружина фермера зазвичай дуже компетентна, а я міська, й нічого не знаю про роботу в полі. Мені не подобалося село. Свекор мене теж не любив.

Раніше мені здавалося, що я не маю близьких, тому що сім’я чоловіка не дуже добре до мене ставилася. Якщо чоловік хоч трохи чіплявся до мене, я скаржилася. Дочка запитала мене: «Чому ти завжди про це згадуєш? Хіба ти не можеш забути про те, що було в минулому?» Я зрозуміла, що це Вчитель використовував її слова, щоб натякнути й допомогти мені змінитись. Усе зводилося до кармічних відносин. Добре чи погано хтось до мене ставиться, хіба це не залежить від карми, накопиченої в минулих життях? Чому я маю ображатись на інших? Коли я побачила цю проблему, я щосили намагалася її придушити. Я продовжувала усувати цю пристрасть, хоча повністю позбутися її не вдалося, і мені ще є над чим працювати.

Протистояння переслідуванню і порятунок живих істот

У жовтні 2014 року ми із чоловіком пішли роздавати інформаційні матеріали Дафа на ринку. Ми зустріли кількох молодих людей, і я дала їм візитку з інформацією про прорив інтернет-блокади. Чоловік дав їм листівку. Потім вони запитали, чи це стосується Фалуньгун (Фалунь Дафа). Я порадила їм прочитати, щоб довідатися. Вони попросили нас залишатися там. Потім один із них зателефонував до поліції й повідомив, що заарештував двох практикувальників Фалуньгун. Я сказала: «Чому ви хочете заарештувати нас? Що ми зробили?»

Він подумав, а потім сказав: «Я не говоритиму „арештувати“. Є двоє практикувальників Фалуньгун».

Незабаром приїхала поліційна машина й нас забрали. Ми почали відправляти праведні думки. Поліціянт запитав, чи ми знайомі. Ми не відповіли.

Коли ми увійшли до поліційної дільниці, чоловік сказав: «Ми віддамо себе в руки Вчителя». У цей час я згадала вірш Учителя:

«Страждання не боїться Пробуджений Великий;
Воля йо́го з Алмазу-ваджра добре злита;
Пристрасті до смерті й до життя жодної нема;
Широкий і рівний його шлях у Виправленні Фа.

29 травня 2002 р.»

(«Праведні думки й вчинки» зі збірки віршів «Хун Їнь — 2»).

Нас відвели до різних кімнат. На запитання поліціянтів, звідки інформаційні матеріали я не відповіла. Поліціянт поставив ще кілька запитань. Я сказала: «Будь ласка, не переймайтеся, я не відповідатиму». Інший поліціянт намагався відібрати в мене сумочку, тож я закричала: «Навіщо вам забирати сумочку? Це моя сумочка». Я хотіла, щоб чоловік мене почув. Коли чоловік почув мене, він почав відправляти праведні думки: «Хай обізнана сторона поліціянтів зрозуміє, що їм не можна нічого в нас брати за своїм бажанням». У мене також була думка: «Ця сумочка — інструмент Фа, ніхто не може її відібрати». Я також спрямувала свої праведні думки в бік свого дому, тому що там було багато речей, пов’язаних із Дафа.

Поліціянт, який схопив мою сумочку, сказав: «Ти така молода. Ти також добре одягнена, чому ти це зробила?»

Я сказала: «Хіба я зробила щось не так?»

Пізніше підійшли кілька поліціянтів. Вони були здивовані тим, наскільки молодо я виглядаю. Вони сказали: «Чому ти виглядаєш так молодо? Ти не виглядаєш на 60, тобі можна дати лише 40». Я знала, що Вчитель захищає мене. У звичайному житті я ніколи не мала такого молодого вигляду.

Я попросила їх не брати участь у переслідуванні, бо це не піде їм на користь. Один із них сказав: «Я не відповідаю за це. Я вийду на пенсію після китайського Нового року». Потім вони вказали на жінку-поліціянтку: «Чому б вам, послідовникам Фалуньгун, не поговорити з нею, адже вона часто лається зі своїм чоловіком». Я сказала їй, що практикувальники не лаються один з одним, тому що ми намагаємося зрозуміти одне одного. Якщо ви зможете зрозуміти один одного, коли щось трапляється, то ви не сваритиметеся. Вони сказали, що практикувальники — справді добрі люди.

У цей момент у сумці чоловіка вони знайшли проїзний квиток. З нього дізналися наші дані. Поліціянт сказав мені: «Добре, ви сімейна пара. Ваш будинок — темна камера. Через це нам доведеться засудити вас на строк від трьох до п’яти років». Я подумала, що його слова не мають значення, має значення лише те, що каже Вчитель. Вони записали мої слова. Вони недбало написали ще дві сторінки, щоб показати мені. Я розірвала їх і кинула на підлогу, а потім сказала: «Те, що ви робите, не має жодного значення».

Вдень прийшла донька, бо шість поліціянтів обшукали й перевернули догори дриґом наш будинок. Я вийшла і сказала дочці: «Скажи своїм тітонькам, у нас усе гаразд, не турбуйтеся за нас». Я не маю родичів. Я сказала це, щоб передати послання співучням і попередити їх. Потім вийшов поліціянт і відвів мене назад. Пізніше нас відвезли до лікарні, де провели огляд і зробили аналіз крові.

Після цього нас відвезли до центру ув’язнення. Туди ж вирушив і поліціянт, якому я дала інформацію про прорив інтернет-блокади. Я сказала: «Погляньте, що ви зробили, не боїтеся отримати відплату? Ви сказали, що хотіли отримати трохи грошей — воно того варте?» Він одразу сказав: «Так, я вчинив неправильно. Я виправлюсь і більше так не робитиму». Я сказала: «Якщо ви визнаєте, що вчинили неправильно, чому нас не звільняють? Чому ви тримаєте нас тут?» На той час він уже попросив грошей у моєї дочки. Після того, як він вирахував витрати на наше проживання, залишилося ще 700 юанів, які він повернув мені. Він продовжував говорити: «Я вчинив неправильно, я вчинив неправильно. Це те, що лишилося».

Усі 15 днів у центрі ув’язнення ми постійно відправляли праведні думки й цитували на пам’ять Фа, щоб в інших просторах розкласти зло в цьому місці. Усі люди, що оточували нас, були з передвизначеним зв’язком. Ми не повинні забувати про обов’язок практикувальників, де б не перебували. У центрі ув’язнення завжди утримувалися різні люди. Хтось був наркоманом, а когось заарештували за бійку. Я не пропустила жодного з них, усім роз’яснила правду й допомогла вийти з компартії Китаю і її молодіжних організацій.

За 15 днів, поки нас незаконно утримували, ми допомогли 41 людині дізнатися правду і вийти з лав компартії.

Вчитель захищав нас усі ці 15 днів. Там були також ув’язнені практикувальники, які підтримували нас праведними думками. Декілька практикувальників прийшли до центру ув’язнення, щоб відвідати мене. Один із них лише нещодавно був звільнений з-під варти, а інший пережив важкі кармічні випробування. Попри це, вони принесли мені довгу теплу куртку. Я була зворушена до сліз. Це також зміцнило мої праведні думки.

Завжди пам’ятати про місію практикувальників

У 2015 році, напередодні китайського Нового року, ми наводили лад у будинку. Раптом увірвалася група поліціянтів. Щойно вони увійшли, то почали обшукувати наш будинок, одну кімнату за іншою. Я сказала: «Скільки вас у цій поліційній дільниці? Чому ви всі прийшли сюди? Що ви хочете?» Вони сказали: «У нас понад 40 осіб, прийшли лише деякі». Я сказала: «О, чому вони всі не прийшли? Що ви тут робите?» Вони сказали: «Слідуйте за нами до поліційної дільниці. Ми повернемося одразу після того, як знімемо відео».

Я сказала, що не піду, оскільки наш Учитель сказав, що за жодних обставин ми не повинні співпрацювати з вами. Вони не припиняли обшук і знайшли два ноутбуки. Я попросила їх не чіпати, оскільки вони належать дочці, і вони їх залишили. Тоді я подумала, що маю взяти на себе ініціативу й зупинити їх. Тоді я сказала: «Я піду з вами. Можете вийти надвір? Мені потрібно переодягнутися і піти в туалет». Деякі залишилися в будинку, а деякі вийшли.

Коли ми приїхали в дільницю, поліціянт сказав: «Сядьте тут». Я сказала: «Хіба це не те місце, де сидять ув’язнені? Ви ведете мене на суд? Я не сидітиму тут». Він сказав: «Чому б вам не сісти на диван?» Після цього, що б він мене не питав, я не відповідала. Попри це, він написав цілу сторінку й дав мені підписати. Я сказала: «Нічого із цього я не говорила. Не буду підписувати». Потім він сказав: «Ваша дочка не дозволяє вам практикувати, і вам не слід практикувати». «Якби я не практикувала, я б тяжко хворіла. У минулому мене ушпиталили, і їй доводилося дбати про мене. Якби я не практикувала, я б ніколи не вилікувалась. Якби я не практикувала, я вже могла б померти. Чи можете ви сказати, що вона не дозволяє мені практикувати? Якби я була членом вашої родини, ви дозволили б мені практикувати?» — сказала я.

Він, здавалося, був зворушений моїми словами й на мить онімів. Тоді я сказала: «Поки жива, я практикуватиму». Почувши це, він став виглядати зовсім безпорадним. Коли настав час вечері, він запропонував мені поїсти. Я відмовилася, сказала, що піду додому й поїм. Після вечері на мене прийшли подивитися дві молоді дівчини. У мене була думка, що практикувальники Дафа грають головну роль, тому мені слід поговорити з ними. Я сказала: «Вам нелегко. Але, будь ласка, не втягуйтеся в це занадто глибоко».

Потім я розповіла їм про свій досвід, про те, наскільки була хвора, як отримала Фа, як жила за принципами «Істина-Доброта-Терпіння». В однієї з них очі наповнились сльозами. Вона сказала: «Тітонька, ніхто не роз’яснить правду так добре, як ви». Я сказала: «Наш Учитель допомагає нам. Чи вступали ви в партію і її молодіжні організації? Небеса усунуть її, оскільки вона зробила занадто багато гріхів. Дозвольте мені дати вам псевдонім, щоб ви могли врятуватися». Вона сказала: «Звичайно. Я чиста, я знаю, що робити». Інша дівчина теж була зворушена. Вона підійшла до мене і прошепотіла: «Тітонько, у вашому віці, якщо ви будете просто прикидатися, що не в собі, то вас доведеться відпустити». Попри те, що я не використовувала цей підхід, я однаково була рада, що вона знає правду й добра до практикувальників. Шкода тільки, що я не допомогла їй вийти з КПК.

У другій половині дня поліціянт попросив мене підписати папери, але я цього не зробила. Вони не мали іншого виходу й сказали: «Цього разу ми вас відпустимо». Я сказала: «Будь ласка, більше не шукайте мене. Навіщо я вам потрібна? Я не заважаю вам». Коли я запитала їх, як мені дістатися додому, вони, схоже, розгубилися. У цей час поліціянт крикнув: «За нею приїхав чоловік». Так я просто пішла із чоловіком.

Дякую Вчителю! Дякую, співучні!