Лаоцзи та його учень. Ілюстрація: Ліза Воронін
(Minghui.org) Лаоцзи — стародавній мудрець Китаю, який 2500 років тому заснував даосизм, тобто вчення про Дао або Шлях. Його філософський трактат «Даодецзін» («Канон про Дао та Чесноти») надихнув безліч людей на різних етапах цивілізації. Однак мало хто знає, що він колись був відповідачем у суді, а позивачем виступив його власний слуга, який постійно слідував за ним.
Слуга Лаоцзи Сюй Цзя
Згідно зі збіркою «Тайпін Гуанцзи» (також відома під назвою «Великі записи епохи Тайпін»), складеною за часів династії Сун, у Лаоцзи був слуга на ім'я Сюй Цзя. Замість того щоб цінувати щасливу можливість служити великому мудрецю, Сюй був стурбований тим, що Лаоцзи не заплатив йому за роботу. Згідно з легендою, Лаоцзи обіцяв платити слузі по 100 монет за день. Супроводжуючи Лаоцзи протягом 200 років, Сюй мав отримати 7,3 мільйона монет. Однак Сюй не радів своєму довголіттю й унікальному зв'язку з Дао. Натомість він думав: «Коли ж я нарешті отримаю свої гроші?»
Час розрахунку випав, коли Лаоцзи та Сюй вирушили на захід і прибули на прикордонний перевал Ханьгу. На заїжджому дворі, де вони зупинилися, жив чоловік, який заробляв на життя написанням прохань і листів на замовлення. Сюй Цзя розповів йому про свої образи й попросив подати до суду на Лаоцзи з вимогою виплатити йому гроші. Натхнений можливістю добре заробити, цей чоловік змахнув пером і підготував документ, пообіцявши видати свою дочку заміж за Сюя, якщо той виграє судовий процес.
Їнь Сі, начальник перевалу Ханьгу, давно мріяв вивчати Дао, але не міг знайти справжнього майстра. Якось уночі, сидячи в медитації, він побачив світлосяйну фіолетову ауру, що наближається зі сходу. Він здогадався, що скоро сюди прийде великий мудрець. Коли Лаоцзи незабаром прийшов до перевалу, Їнь Сі вклонився йому, щоб виразити своє бажання стати його учнем. Однак Їнь Сі зрозумів, що саме на мудреця недавно було подано в суд і він тепер має розглядати проти нього позов.
У залі суду Лаоцзи сказав, що Сюй давним-давно помер би без даоського талісману Тайсюань (талісман Лаоцзи, здатний охороняти плоть від смерті), який він подарував слузі. Тож коли б вони прибули туди, куди прямували, Сюй отримав би набагато більше, ніж очікував. Оскільки Сюй не хотів чекати, Лаоцзи сказав, що дістане свій даоський талісман із рота Сюя.
Щойно Лаоцзи закінчив фразу, як з рота Сюя вирвався білий промінь, і Сюй одразу ж упав, перетворившись на старий скелет. Присутні зрозуміли, що талісман Лаоцзи не тільки подовжив життя Сюя на 200 років, а й проклав йому шлях до просвітлення, якого Сюй міг би досягти, якби дійшов до кінця шляху.
Чи винен Лаоцзи слузі гроші? Відповідь очевидна: це слуга зобов'язаний Лаоцзи життям, а стати свідком проповідей Лаоцзи, перебуваючи поруч із ним, — це унікальний шанс, дорожчий за золото. Хіба за гроші можна купити довголіття або духовне просвітлення? Лаоцзи міг би йому все це подарувати, але тільки в тому разі, якби він не був сліпим через свою жадібність.
Паралель із сучасним суспільством
Компартія Китаю зруйнувала п'ятитисячолітню традиційну китайську культуру, а нині виснажує свої ресурси, переслідуючи практикувальників Фалуньгун (Фалунь Дафа) за їхню віру в принципи Істина, Доброта, Терпіння (кит. Чжень, Шань, Жень), які вкорінені в давній китайській культурі. На жаль, лише дуже мала кількість міжнародних ЗМІ звертала на це увагу — доки не було подано позов проти Shen Yun Performing Arts.
Shen Yun відомий тим, що ілюструє глибокі, автентичні традиції китайських династій в докомуністичну епоху. Тому важко уявити, чому колишня студентка коледжу Фей Тянь (який готує артистів для Shen Yun) із Тайваню подала до суду на цей коледж та на саму компанію Shen Yun. Примітно, що вона подала позов невдовзі після візиту до материкового Китаю.
Водночас одразу після того, як було подано цей позов, Ніколь Хун, репортерка New York Times, опублікувала статтю з нападками на Shen Yun. У статті зазначено, що артисти Shen Yun дуже працьовиті, але отримують низьку заробітну плату.
Але стаття, здається, проігнорувала ширший контекст: якби компартія не знищила п'ятитисячолітню культуру Китаю, або якби КПК не переслідувала Фалуньгун, то компанії Shen Yun Performing Arts узагалі б не існувало. Нападаючи на Shen Yun, чи не надає допомогу New York Times тиранічному режиму?
Позицію New York Times, схоже, можна простежити, починаючи з 2001 року, коли її колишній видавець Артур Сульцбергер-молодший і кілька редакторів зустрілися з Цзян Цземінем, колишнім лідером компартії Китаю, який розв'язав переслідування Фалуньгун. Відтоді газета неодноразово поширювала пропаганду компартії, яка порочить Фалуньгун.
Кожний має вибір
Юні студенти, які навчаються творчих спеціальностей, зазвичай заробляють не так багато грошей після закінчення навчання. Виняток становить лише невелика кількість найбільш обдарованих людей. Водночас працівникам мистецтва часто доводиться підробляти на додатковій роботі. Більшість сімей, за винятком фінансово забезпечених, не можуть дозволити собі утримувати своїх дітей, які навчаються у сфері мистецтва. Багато батьків сподіваються, що їхні діти працюватимуть у сфері медицини, програмування або бізнесу, щоб вони могли самі себе забезпечувати після закінчення навчання.
Так чому ж послідовники Фалуньгун із такою готовністю відправляють своїх дітей на навчання в коледж Фей Тянь? Я думаю, причина проста. Хоча компанія Shen Yun продає квитки й деякі товари, щоб підтримувати свою діяльність і виплачувати базову заробітну плату, призначення Shen Yun полягає не в зароблянні грошей. Основна мета вистав Shen Yun — представити глядачам традиційну китайську культуру, а також розповісти їм правду про те, що компартія Китаю переслідує людей за їхню віру в Істину, Доброту, Терпіння. Тому практикувальники Фалуньгун прагнуть і далі виконувати свою місію, віддаючи цьому дуже багато часу та вкладаючи своє серце. Навіть якщо вони втрачають гроші.
Газета New York Times пояснює необхідність своїх публікацій про Shen Yun бажанням нібито «шукати правду й допомагати людям зрозуміти світ». Однак чи писала газета правду про компартію Китаю й про те, що ця партія зробила з Китаєм та світом?
Багато добросердих людей здатні побачити дорогоцінний внесок, зроблений молодими виконавцями та музикантами Shen Yun. Насправді є багато інших неоспіваних героїв. Наприклад, літні люди, які постійно інформують громадськість перед китайським консульством, привертаючи увагу до жорстоких переслідувань у Китаї.
Водночас агенти компартії погрожують зірвати вистави, зловмисно псують транспортні засоби Shen Yun і навіть нападають на практикувальників Фалуньгун, які роз'яснюють правду про переслідування. Усе це викривають кореспонденти видання Minghui, закордонні репортери й редактори протягом останніх 25 років. Стільки незнайомих людей мовчки співпрацюють між собою без жодної винагороди. Ці зусилля виходять із серця та базуються на їхній совісті та непохитній вірі.
Ніколь Хун (також відома як Хун Цяньцянь), провідний автор статей у New York Times, які критикують Shen Yun, є дочкою Джорджа Хуна (також відомого як Хун Чаохуей). Джордж був почесним закордонним директором Асоціації випускників Європи та США і є членом Асоціації з просування китайської культури. Ця організація входить до складу робочого відділу Об'єднаного фронту компартії Китаю, який відповідає за проникнення в закордонні держави й збір розвідувальної інформації. Коли міжнародні ЗМІ розкрили цей зв'язок, місцеві ЗМІ, підконтрольні компартії Китаю, негайно видалили відповідні повідомлення.
Сюй Цзя, який перебував поруч із Великим Дао понад 200 років і мав стати безсмертним, думав лише про отримання грошей. Скільки людей сьогодні роблять той самий вибір, що й Сюй Цзя 2500 років тому? Чи повинні ЗМІ підкорятися тоталітарним режимам, чи їм слід обстоювати вищі принципи та слідувати своїй совісті?
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
