Мій шлях усунення образи

(Minghui.org) Старшого брата мого чоловіка знають у нашій сім’ї як чудового сина, доброго, терплячого й відповідального. Однак саме він змусив мене відчути образу через один інцидент.

Свекруху було ушпиталено у 2023 році. Через похилий вік вона не могла доглядати за собою та потребувала цілодобової допомоги. У результаті старший брат чоловіка взяв на себе більше нічних чергувань, а решта братів і сестер підміняла його, коли в них був час. Нічні зміни були важкими й той, хто приїжджав до лікарні вранці, щоб змінити брата, переконував його поїхати додому й відпочити.

Одного разу, приїхавши до лікарні вранці, я порадила йому поїхати додому, бо він усю ніч не спав. Він сказав, що мама щойно пройшла курс голковколювання, і він хоче ще трохи поспостерігати за нею. Я наполягала на тому, щоб він їхав додому та відпочив. У цей момент він, зазвичай м’яка людина, накинувся на мене зі словами: «Хто втомився? Я не втомився! Щоразу, коли ви всі приїжджаєте, намагаєтесь вигнати мене звідси. Ви мене не любите й просто не хочете бачити».

Я поспішила пояснити: «Ти нас неправильно зрозумів. Ми дбаємо про тебе й думаємо, що ти втомився, оскільки всю ніч доглядав маму. Ми просто хочемо, щоб ти відпочив і розслабився».

На мій подив, мої слова тільки розлютили його, він і далі наполягав: «Я не втомився! Особливо ти та твій чоловік, щоразу, приходячи, гоните мене, хоча я ще не готовий іти. Я знаю, що ти піклуєшся про мене, але ти все одно не можеш так поводитися зі мною. Я не примушую тебе приходити сюди. У майбутньому приходь, якщо захочеш, а якщо не зможеш, то я сам подбаю про маму!» Він грюкнув дверима й пішов.

Я завмерла на місці. Мені знадобилося багато часу, щоб оговтатися від шоку. Почуття образи, обурення, несправедливості щодо мене й гордині охопили мене. Я відчувала, як закипає моя кров і червоніє обличчя, я ковтала сльози гніву.

Я повільно зібралася з думками й запитала себе: «Ти практикуєш Фалунь Дафа (Фалуньгун) уже понад 20 років. Чому ж так здригнулася під час випробування?» Подумавши, я заспокоїлася і нагадала собі, що для мене це можливість потренувати свою витривалість. Подумки я повторювала:

«Якщо вскочиш у справжню халепу, або зіткнешся з випробуванням, спробуй: важко витримати, та спробуй проявити терпіння; якщо здається, що якусь справу зробити важко, інші теж кажуть, що це зробити важко, але ти спробуй і подивись, вийде зрештою чи ні». (Лекція дев’ята, Чжуань Фалунь)

Поступово мені стало легше, я й далі доглядала свекруху.

Незабаром після цього інший брат чоловіка з дружиною прийшов відвідати свекруху. Як тільки він увійшов, він спитав про старшого брата: «Він пішов додому?» Я усміхнулася, але коли розповідала їм про те, що тільки-но сталося, усередині в мене вирувала буря емоцій. Подружжя перезирнулося, вони втішали мене й сказали, щоб я не брала це близько до серця. У цей момент я відчула себе ще більш пригніченою. Образа й невдоволення, які щойно були розчинені рядками із Чжуань Фалунь, знову випливли на поверхню.

Увечері я розповіла чоловікові, що сталося за день. На мій подив, він запитав: «Ти впевнена, що не перебільшуєш? Брат і так дуже втомився, навіщо ти робиш із мухи слона?» Я стояла з відкритим ротом. Я не отримала того заспокоєння, на яке розраховувала. Раптом мені здалося, що його брат знущався з мене, а чоловік звинуватив у тому, що я здіймаю галас. Згадавши багаторічну моральну й матеріальну підтримку, яку я надавала батькам чоловіка, набагато більше, ніж власним батькам, я почала називати всю їхню родину «невдячною». Це було так, ніби моє тіло виснажувалося від непереборної образи та обурення.

Я вивчала Фа і відправляла праведні думки, й з часом більша частина тієї образи розвіялася, і я заспокоїлася.

Старший брат чоловіка й далі доглядав за матір’ю. Я приходила провідати її раз на кілька днів і приносила все необхідне. Щоразу, зустрічаючись із ним, я розмовляла ввічливо. Мені здавалося, що я прибрала образу й ненависть та більше не згадувала про те, що сталося, нікому з родичів і друзів. Але насправді образа не зникла повністю. Вона спалахувала знову щоразу, коли я відчувала легкий тон невдоволення мною. Попри постійне вивчення Фа й відправлення праведних думок, попри те, що я знала про важливу місію практикувальника Дафа, почуття образи все ж не залишало мене.

Наближався китайський Новий рік, і чоловік запропонував поїхати до його батьків, щоб приготувати їжу та прибрати. Я погодилася, але в душі протестувала. Коли їхали машиною, я згадувала всі кривди, які вони мені заподіяли в минулому. Коли ми приїхали, і я зачиняла дверцята машини, мій палець застряг у дверцятах. Гострий біль пронизав мене, і, крикнувши: «Фалунь Дафа несе добро (кит. Фалунь Дафа хао)», я витягла палець, але побачила, що ніготь на безіменному пальці почорнів. Біль витіснив образу, і раптово розум став ясним. Я була неправа й не варто більше скаржитися!

Я й далі вивчала Закон, відправляла праведні думки, щоб усунути образу, слухала досвіди інших співучнів як позбутися образи. Чому ця пристрасть зберігалася так довго? Мені, справді, треба було заспокоїтися й глибше подивитися в себе.

Я зрозуміла, що, намагаючись позбутися почуття образи, я шукаю тільки на поверхні й не доходжу до кореня. Учитель сказав:

«Для вдосконалювальника „шукати в собі“ є чарівним інструментом». («Лекція Закону на міжнародній конференції Фа в місті Вашингтоні, 2009 рік»)

Отже, я почала дивитись у себе.

Мене балував чоловік, діти любили, ми жили в достатку. Зовні я здавалася скромною й смиренною, але в глибині душі була зарозумілою і владною, не терпіла критики. Несвідомо я демонструвала почуття переваги у своїх словах і вчинках. Це породжувало сильне бажання хвалитися, домагатися компліментів і захоплення, що, своєю чергою, породжувало почуття зневаги до інших. Подивившись у себе, я виявила, що кожного разу, коли виявлялися ці пристрасті, виникала образа. Ці уявлення підживлювали образу. З такою кількістю пристрастей, що обтяжують мене, чи могла я стати кращою? Як я могла роз’яснювати людям правду?

Учитель наставляє нас дивитися в себе, коли ми зустрічаємося із труднощами

У лікарняній палаті, коли я попросила зятя піти додому й відпочити, я щиро бажала йому добра. Але я зробила це владним тоном, під впливом культури комуністичної партії Китаю (КПК), згідно з якою жінка має бути сильною і владною. Якби я говорила лагідним і покірним тоном, як очікується від традиційних жінок, він не міг би на мене розсердитися.

Мій зять колись практикував Дафа, але згодом перейшов у буддизм, бо боявся переслідувань із боку КПК. Я зневажала його за те, що він відмовився від Дафа, за його імпульсивні та марнотратні звички, а також за брак охайності. Хоча я поводилася так, ніби піклувалася про нього, у глибині душі я ставилася до нього поблажливо, що робило мою турботу про нього несправжньою. Тож він справді міг почуватися некомфортно. Поміркувавши, я зрозуміла, що не була доброю до нього! Тому, коли він раптом накинувся на мене, моя гордість і відчуття несправедливості зіткнулися з моїм сильним почуттям власної гідності. Хоча я стримувала свій гнів і не сперечалася, я змогла придушити його лише сльозами.

Упродовж багатьох років мій зять доглядав за своєю матір’ю, ніколи не роздягаючись вночі й не висипаючись. Він спав на дивані поруч із нею впродовж чотирьох років, без жодних скарг чи нарікань, витримуючи те, що багато інших не змогли б витримати. Під час святкування китайського Нового року, за одну ніч до того, як його матір поклали до шпиталю, у неї вдома піднялася температура. Я не спала всю ніч, щоб доглядати за нею. Мій зять постійно говорив іншим членам сім’ї: «Вона не спала всю ніч. Вона не спала всю ніч!» Його тон був сповнений турботи й занепокоєння про мене. Він пережив безліч безсонних ночей за ці роки, але жодного разу не поскаржився!

Учитель використовував мого чоловіка, друзів і співучнів, щоб допомогти мені вдосконалюватися, проте я, як і раніше, зосереджувалася на недоліках брата чоловіка, не замислюючись про те, через що він проходить. Те, що така хороша людина розгнівалася, мало викрити мої приховані пристрасті й допомогти позбутися їх, а також нагадати про необхідність дивитися в себе. Інструмент для викорінення цих пристрастей — шукати, де я помиляюся, і більше думати про те, що відчувають інші.

З цього моменту багатомісячна образа, яку я затамувала до брата чоловіка, повністю зникла. Коли я згадую ті болючі події, мені здається, що дме легкий весняний вітерець, і я по-справжньому відчуваю радість від того, що Фа підвищив мене!

Я дуже вдячна нашому милосердному й великому Вчителю за порятунок!