(Minghui.org)
Здрастуйте, шановний Учителю! Здрастуйте, співучні!
Я почала практикувати Фалунь Дафа у 2002 році й хотіла б поділитися трьома подіями, під час яких я спочатку відмовлялася, але потім погодилася допомогти в роботі Дафа.
Незабаром після того, як я почала практикувати Фалунь Дафа, газета The Epoch Times перейшла від щотижневого видання до щоденного, і там знадобилося більше практикувальників для допомоги. Практикувальниця в моїй школі запросила мене та інших вчителів допомогти з макетом газети. Спершу я відмовилася, бо не була творчою натурою й не думала, що зможу це зробити.
Незабаром вона знову зв'язалася зі мною й сказала, що не вистачає співробітників. Вона розповіла, що сама погодилася на цю роботу, хоча не знала, як користуватися текстовим редактором Word. Оскільки я краще розуміюся на комп'ютерах, вона попросила мене приєднатися, тож, я пішла на навчання з верстки.
Спочатку я годинами верстала одну сторінку й часто проводила цілу ніч, розміщуючи на ній статті та фотографії. Я дивувалась, як можна закінчити все за одну годину. Завдяки постійним зусиллям я змогла верстати одну сторінку за годину й офіційно стала верстальником. Я відчувала гордість, коли бачила ці сторінки у видрукованому вигляді.
Верстка — це проста робота. Але вичитування й заміна статей емоційно виснажує. Часто я витрачала на виправлення одну-дві години, і на це йшло більше часу, ніж на верстку. Іноді я була нетерпляча й навіть лаялася, дивлячись на екран комп'ютера, коли Сіньсін був не на висоті. Але я розуміла, що це процес удосконалення.
Я підкоригувала свій графік, щоб робити онлайн-макет. Чоловік і діти не турбували мене й допомагали з домашніми справами. Діти тоді ходили до дитячого садка, але зараз вони вже закінчили університети. Тепер ми із чоловіком на пенсії.
Редагування, коректура й верстка становлять єдине ціле. Кожен робить свою частину роботи, і ми доповнюємо та підтримуємо один одного. Ми працюємо на різних комп'ютерах, але ціль у нас одна. Ми беремо на себе відповідальність і представляємо читачам інформацію, що базується на фактах і має гарне оформлення.
Якщо раніше я відмовлялася і не могла впоратися із роботою, то тепер я можу завершити верстку у встановлений термін. Мені приносить величезне задоволення верстати макет з іншими, і я почуваюся щасливою.
Вступ до команди барабанників
Коли я вперше побачила команду барабанників, то була в захваті від цих практикувальників. Це велика команда, вони грають на поясних барабанах в унісон і їхні виступи несуть потужну енергію. Я відчувала, що було б чудово, якби я могла грати так само як вони. Але я не відчувала музики й не була скоординованою.
Інші практикувальники порадили мені віддати дітей до школи Minghui, яка проводиться у вихідні. Вони вивчали Фа й практикували вправи разом з іншими дітьми, а пізніше приєдналися до команди барабанників. Діти швидко вчилися й могли брати участь у параді та виставах. Вони були ще дітьми, тому іноді втрачали самовладання, плакали або не підіймали руки під час гри на барабанах.
Спочатку батьки заохочували їх і винагороджували солодощами, щоб вони могли пройти весь парад. Відповідно до того, як ми краще розуміли Фа, то більше не пропонували їм цих спокус. Ми сподівалися, що ці молоді практикувальники будуть підтверджувати Фа від щирого серця й перебуватимуть у божественному стані під час участі. Коли я нагадала дітям тримати руки піднятими й продовжувати посміхатися, вони сказали: «Чому ви не граєте на барабанах?» Їхні слова пробудили мене. Тому я приєдналася до команди барабанників.
Спочатку мені було дуже важко. Мої рухи не були скоординовані, і я не розуміла музики. Потім я запам'ятала рухи від початку до кінця. Коли на репетиції рухи починалися в середині, я не могла впізнати музику та не знала, який це рух, тож просто слідувала за іншими.
Щоб дізнатися, яка музика відповідає певному руху, я використовувала метод, який ми застосовували, коли навчалися в школі. На уроці танців під час фізкультури викладач радив нам робити танцювальні нотатки, використовуючи прості символи для запису рухів у ритмі. Я застосувала цей метод і використовувала прості символи на комп'ютері для запису кожного удару паличок барабана.
У вільний час я вивчала нотну грамоту, рахувала такти під музику й багаторазово відпрацьовувала рухи. Одного чудового дня я зрозуміла, що можу впізнати музику та виконувати рухи відповідно до музики. Зрештою, я змогла взяти участь у параді, присвяченому підтвердженню Фа.
Я грала на поясному барабані з юними практикувальниками, а не стояла осторонь, щоб підтримати їх. Згодом мене попросили навчити молодих практикувальників грати на поясному барабані. Щоб навчити їх правильних рухів, я мала чітко знати деталі кожного руху. Тому я серйозно тренувалася, граючи на барабані, щоб добре запам'ятати рухи.
Я не мала таланту. Але після постійної практики я змогла виконувати рухи під музику, і рухи стали більш правильними. Цей процес навчання дозволив мені зрозуміти внутрішній зміст фрази: «За вдосконалення відповідаєш ти, за Гун відповідає Вчитель» (Лекція перша, «Чжуань Фалунь»). Тепер я можу навчати рухів нових членів команди. Мої записи всі схвалили, вони зручні на практиці. Нові члени команди легше запам'ятовують рухи й музику.
Наша команда з поясними барабанами завжди є останньою групою в параді. Ми найдовше чекаємо свого виходу. Але кожен член команди завжди в піднесеному настрої. Коли ми доходимо до фінішу, інші практикувальники завжди аплодують нам, повідомляючи про успішне завершення параду. Їхні оплески — це підтримка, нагадування і надія на те, що ми виступатимемо ще краще.
Учитель сказав:
«Удар кожний барабанів Фа — це Чжень-Шань-Жень». («Загін поясних барабанників», Хун Їнь 2)
Як мені пощастило, що я стала членом команди барабанників!
Доставлення газет
Після виходу на пенсію я почала працювати волонтером у редакції газети Epoch Times. Я обіймала різні посади — від адміністратора до розповсюджувача.
Два роки тому практикувальника, який доставляв газети, перевели до іншого району, а заміну йому не знайшли. Район був поділений на дрібніші ділянки. Співробітникам офісу The Epoch Times і волонтерам було запропоновано приєднатися до команди доставлення. Співробітників, які мали скутери, запитали, чи не хочуть вони приєднатися, зокрема й мене. Я не думала, що мені варто брати участь, тому що мені потрібно займатися версткою вечорами. Прийшовши додому, я запитала поради в чоловіка, і він одразу ж заперечив, тож я відмовилася.
Незабаром координатор знову звернувся до мене, бо в команді доставлення не вистачало працівників. Мене попросили тимчасово допомогти. Я знала, що нічого випадкового не буває, і ми маємо допомагати один одному, тож погодилася. Я сказала чоловікові, що доставлятиму газету впродовж трьох місяців, щоб офіс міг підшукати заміну. Я думала, що три місяці пройдуть швидко, і я не робитиму це довше.
Взявши на себе роботу з доставлення, я рахувала дні, коли закінчу. Я вірила, що заміну знайдуть швидко. Навіть якщо вони не зможуть знайти нікого, я зроблю все, щоб залишити цю посаду. Минуло три місяці. Заміна не знайшлася, я й далі розносила газети. Минуло два роки, але заміну так і не знайдено.
Тепер я не лише доставляю газети, а і є директором філії та координую роботу з доставлення.
Я не знала труднощів, доки не почала доставляти газети. The Epoch Times — важлива платформа для роз'яснення правди, а доставлення газет — це останній етап роботи. Хто виконуватиме цей останній етап? Я думала, що це зробить хтось інший, а я не впораюся з цим. Насправді ми не знаємо, чи зможемо щось зробити, поки не спробуємо.
Практикувальник, який доставляв газету, сказав: «Це просто, покладіть газету в поштову скриньку, і ви виконали роботу. Відсоток доставлення становить 100%». Так, поки я хотіла робити цю роботу, я могла виконувати її на 100% щодня. Усі мої виправдання, щоб не робити роботу, зникли, щойно я почала її виконувати. Справжньою проблемою було серце. Я знала, що ми маємо доповнювати одне одного. Але коли прийшла моя черга допомагати, я не захотіла.
Насправді я отримала велику користь. До того, як я почала розносити газети, у мене рідко був шанс побачити схід сонця. Коли я розносила газети, я бачила, як небо з темного ставало яскравим, і сяйво сонця супроводжувало мене. Я починала свій день таким чудовим чином. Раніше я спала й запізнювалася на вправи в парку. Іноді я їх пропускала. Тепер я приходжу на майданчик для вправ після того, як закінчую розносити газети, а потім повертаюся додому та медитую.
Я знову почала заучувати Фа. Хоча я знаю про важливість заучування Фа, я використовувала будь-яке виправдання, кажучи собі, що в мене немає часу на це. Я заучувала Фа час від часу, але не регулярно. Коли я доставляю газети, я ходжу одним і тим самим маршрутом, чекаю на одному й тому самому світлофорі на зелене світло та бачу один і той самий пейзаж. Але мої думки блукають. Одного разу один із кур'єрів поділився своїм досвідом заучування віршів із «Хун Їнь» і сказав, що результат був хорошим. Тому я вирішила знову почати заучувати Фа.
Я завантажила «Чжуань Фалунь» на старий мобільний телефон і знайшла тримач для телефону. Я заучую Фа, поки їду на скутері. Я перевіряла зміст абзацу, щоб переконатися, що я правильно його запам'ятала, поки чекала на зелене світло. Мій розум більше не блукає в безладді. Я використовую час доставлення, щоб запам'ятовувати Фа абзац за абзацом, і завчила п'ять лекцій.
Я відпустила пристрасті до особистих інтересів і заздрощів, поки розносила газети. Це триває близько двох годин. Я охоплюю велику територію, але не так багато будинків. У нас є грошова допомога на доставлення, але моя допомога покриває тільки витрати на скутер. Спочатку я думала: «Деякі практикувальники витрачають удвічі менше часу на доставлення тієї ж кількості примірників, що і я, тоді як інші доставляють вдвічі більше за той же час».
Я також дізналася, що один практикувальник витрачав одну годину на доставлення лише кількох екземплярів, але й далі це робив. Подружжя, яке я знаю, доставляє газети разом. У дощові дні їм доводиться витрачати гроші на бензин для автомобіля, але вони дуже вдячні Вчителю за таку можливість. У мене є пенсія та є час, але я однаково думала, що мені не платять належним чином. Хіба це не смішно?
Мені дуже пощастило, що я розношу газету й доставляю людям цей скарб. Я доставляю The Epoch Times передплатникам і завершую останній етап розповсюдження газети.
У моїй роботі немає нічого незвичайного.Мій шлях від відмови працювати спочатку з різними виправданнями до добровільного прийняття відповідальності — це процес вдосконалення.
Це моє розуміння на сьогоднішньому рівні. Будь ласка, вкажіть із добротою на будь-які мої недоліки.
Дякую, Учителю! Дякую, співучні!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищено авторським правом Minghui.org.
