Спогади про дивовижний досвід участі в семінарі Вчителя в Гуанчжоу

(Minghui.org) Я почуваюся такою щасливою, що мені вдалося взяти участь у завершальному семінарі, який Учитель провів у місті Гуанчжоу в Китаї наприкінці грудня 1994 року. У мене залишилися дуже яскраві спогади, і я досі відчуваю хвилювання, коли згадую той час.

18 грудня 1994 року припало на суботу. Тоді я практикувала Фалунь Дафа лише понад місяць. Ми з чоловіком і донькою пішли по магазинах. Коли ми проходили через один двір, я зустріла жінку, яка колись розповіла мені про Фалунь Дафа. Вона та інші практикувальники сиділи в колі, щось радісно обговорюючи. Я поцікавилася, про що вони спілкуються, і вони відповіли, що збираються поїхати в місто Гуанчжоу на п’ятий семінар Майстра Лі Хунчжи.

Я була схвильована й сказала, що хочу поїхати з ними. Один із них повідомив, що всі квитки розпродано, а без квитка не можна потрапити на стадіон, де Вчитель читатиме лекцію. Але я все одно попросила, щоб вони купили мені квиток на автобус до будь-якого міста провінції. Звідти я б купила квиток на поїзд до Гуанчжоу. Інший практикувальник сказав, що навіть якщо я поїду в Гуанчжоу, то без квитка зможу тільки стояти на вулиці й дивитися, як інші люди входять усередину. Я без вагань сказала, що якщо не зможу дістати квиток, то готова слухати лекцію Вчителя за межами стадіону.

Почувши це, мій чоловік почав мене відмовляти. Його багато що непокоїло: моє слабке здоров’я; те, що я буду сама так далеко від дому; нікому буде забрати нашу дитину зі школи й приготувати їжу; ми щойно купили нову квартиру, і з грошима скрутна ситуація. Але мене все це не хвилювало. Я сказала, що навіть якщо буду їсти локшину швидкого приготування, я все одно поїду в Гуанчжоу з практикувальниками. Побачивши, що я налаштована рішуче, вони погодилися взяти мене із собою.

Того ж вечора я купила квиток, а коли лягла спати, то відчула, як Фалунь обертається над моєю головою. Фалунь видавав чіткі звуки, немов сталеві леза вдарялися одне об одне. Це чув і мій чоловік. Звуки тривали, доки я не заснула. Тієї ночі я спала дуже міцно — насправді я ніколи раніше не спала так добре. Відтоді в мене зникли хронічні захворювання: психастенія й безсоння. Я знала, що наш милосердний Учитель заздалегідь очистив моє тіло, коли побачив мою рішучість отримати Фа.

Вранці 19 грудня ми поїхали на автобусі в провінційне місто. Літню практикувальницю вирвало кров’ю. Вона страждала на високий кров’яний тиск і хворобу серцю. Ми всі знали, що Вчитель заздалегідь очищав її тіло від поганої матерії.

Вранці 21 грудня ми прибули в Гуанчжоу. Практикувальники з квитками заходили один за одним. Я почала хвилюватися. Я відчувала сильне бажання особисто послухати лекції Вчителя. Я підійшла до одного зі співробітників стадіону й сказала: «Я нова практикувальниця й практикую Фалунь Дафа всього лише понад місяць, тому дізналася про семінар запізно. Я приїхала сюди з далекої провінції Хубей [розташована приблизно за 1000 км від міста Гуанчжоу — прим. ред.] Я маю мало грошей, тому взяла із собою тільки локшину швидкого приготування. Чи не могли б ви знайти якийсь варіант, щоб я могла увійти й послухати лекції Вчителя?» Співробітник попросив, щоб я терпляче чекала, і пообіцяв дізнатися, чи зможу я послухати лекцію Вчителя. Були й інші практикувальники, які, так само як і я, сподівалися потрапити на лекцію.

Через десять хвилин співробітник попросив мене стати біля входу. Там уже вишикувалися в чергу інші практикувальники. Інший співробітник сказав нам: «Тепер ви маєте квитки. Практикувальники-ветерани з Гуанчжоу відмовилися від своїх квитків, дізнавшись, що багато нових учнів з інших міст не мають квитків. Вони охоче віддали їх вам». Він велів нам сісти на підлогу обличчям до сцени, коли ми пройдемо всередину. Я була дуже схвильована й вдячна практикувальникам Гуанчжоу за безкорисливу допомогу [прим. ред.: через великий ажіотаж організатори дозволили продаж квитків і на місця в проходах між рядами, так щоб більше охочих могли потрапити на лекції].

Ми побігли до входу, щойно отримали квитки. Мені стає соромно, коли згадую про це. Я бігла дуже швидко, щоб знайти місце якомога ближче до Вчителя. Я так поспішала, що раптом упала. Переконавшись, що нічого не загубила, я побігла далі. Нарешті я знайшла гарне місце. Я сіла на підлогу напроти четвертого ряду. Я знала, що Вчитель пройде через це місце, коли йтиме до сцени. Щойно ми сіли, увійшов Учитель.

Усі встали й привітали Вчителя радісними оплесками. Це був найбільш щасливий і незабутній момент у моєму житті! Я нарешті побачила Вчителя! Учитель мав добрий та спокійний вигляд і весь час усміхався. Він озирнувся навколо, а потім підняв праву долоню перед грудьми, повернувшись до практикувальників (жест, яким учитель вітає учнів).

Учитель почав лекцію. Його голос був настільки дзвінким, що здавалося він пронизував весь Усесвіт. Я відчула, що занурююся в сяйво Будди. На другий день семінару Вчитель попросив нас подумати про наші хвороби, а ті, хто не мав хвороб, могли подумати про хворобу когось із членів сім’ї. Учитель попросив нас тупнути правою ногою після того, як він скаже «один, два, три». Але деякі учні, і я теж, тупнули занадто рано. Я думала про головний біль чоловіка. Учитель терпляче повторив: «Спробуймо ще раз». Потім я подумала про доньку, бо вона мала вроджену проблему з ногою. Хоча я не думала про свою хворобу, Учитель очистив і моє тіло.

Після цього я вилікувалася від раку ободової кишки в ранній стадії та інших захворювань. Нога доньки відновилася. Чоловік теж оговтався від своїх хвороб. Милосердний Учитель урятував усю нашу сім’ю. Ми всі дякуємо Вчителеві за милосердя!

Під час семінару я взагалі не думала ні про дитину, ні про сімейні справи. Я не хотіла пропустити жодної частини лекцій Учителя. На всі мої запитання, що залишалися без відповіді, я отримала відповідь, так ніби Вчитель відкрив мою закриту пам’ять. Мій погляд на світ кардинально змінився. Я знала, що більше не зможу жити так, як раніше.

Після закінчення семінару один ветеран-практикувальник із нашого міста передав Учителю плакат від імені місцевих учнів. Це був зворушливий момент. Коли Вчитель збирався йти, я не змогла стримати сліз. Мені було сумно, тому що я не знала, коли зможу знову побачити Вчителя. Я залишилася на місці й плакала, коли всі пішли, а місцеві практикувальники шукали мене на вулиці. Коли вони знайшли мене, то запитали, чому я плачу. Я сказала, що не знаю. Пізніше, коли я читала Фа, то зрозуміла, що плакала, тому що моя обізнана сторона розуміла, що Вчитель витягнув мене з пекла й очистив, а потім вклав у мене світлосяйний неоціненний Фалунь.

Повернувшись додому, я вивчала Фа та виконувала вправи з місцевими учнями на пункті практики щоранку й щовечора. Я почала вивчати Фа напам’ять. Удень я вивчала Фа з новими літніми практикувальниками, які не вміли читати китайською. Вони швидко вчилися. Я навчала рухів вправ нових учнів на нашому пункті практики й допомагала замовляти книги Фалунь Дафа для інших практикувальників. У вихідні я орендувала машину, і ми їздили в гірські міста й віддалені села поширювати Фа. Іноді я їздила на велосипеді в село, щоб показувати відеолекції Вчителя новим учням. У той час я почувалася такою щасливою й відчувала нескінченну енергію.

20 липня 1999 року компартія Китаю почала переслідування Фалунь Дафа. Усіх координаторів у нашому районі було заарештовано. Середовище раптово змінилося. Режим Цзяна мобілізував весь державний апарат, щоб очорнити Фалунь Дафа й Учителя. Практикувальники зіткнулися з безпрецедентними випробуваннями. Мені було дуже сумно. Наш Учитель найправедніший і жертвує всім заради нас, він ніколи не думає про те, щоб щось від нас отримати. Учитель пройшов заради нас через величезні труднощі. І все ж на нього посипалися такі нападки. Я поїхала в Пекін, щоб виступити на захист справедливості щодо Фалунь Дафа й попросити відновити репутацію Вчителя. Як тисячі й тисячі інших практикувальників Фалунь Дафа, я без жодних вагань стала на нелегкий шлях роз’яснення правди та порятунку живих істот.