«Сань цзи цзін»

«Сань цзи цзін» (три знаки) — це перший підручник для початкового дитячого навчання, який було написано понад 700 років тому за часів правління династії Сунь. У цій книзі всього понад тисячу ієрогліфів. Кожне речення в ньому складається з трьох ієрогліфів, завдяки чому їх дуже легко запам’ятовувати.

Традиційна культурна освіта в Китаї поєднує в собі етичні норми моралі людини, письменність і знання історії. У «Сань цзи цзін» спочатку говориться про природу людини, про те, що природа людини початково була доброю, але через вплив негативного середовища, вона поступово може зіпсуватися. Далі там наведено деякі приклади успішного виховання дітей. У цьому підручнику також розповідається про етику родинних почуттів, викладаються деякі знання про гуманітарні науки та оповідання, взяті з історії різних династій. Усе це допомагає закласти добру основу розуміння логіки речей, знань давнини та сьогодення.

Наприкінці книжки наведено приклади наполегливого навчання, що принесло добрі результати. Ці зразки стимулюють учнів старанно вчитися, щоб теж досягти таких самих успіхів. Якщо ж учні дуже маленькі, то вони просто вчили уроки напам’ять, і потім, дорослішаючи, поступово розуміли їхній зміст.

Уривок із книжки «Сань цзи цзін»: «Із самого початку природа людини була доброю»

Коли людина тільки народжується, її початкова природа є доброю. Ця добра споконвічна природа в різних людей майже зовсім не відрізняється, але в процесі дорослішання, через те, що люди живуть у різному середовищі й здобувають різну освіту, властивість людей розвивається в різних напрямах, і дедалі більшою стає різниця в життєвих звичках і характері.

Якщо ж люди, що оточують дитину, всі зберігають у душі гуманність і доброчесність, є скромними і не дозволяють собі зайвого, то дитина теж буде прагнути до справедливості і буде робити людям добро. Якщо люди, що оточують дитину, не мають ні сорому, ні совісті, жорстокі і негуманні, то поступово дитина теж стане безсовісною, не розрізнятиме хороше і погане.

Зрештою, якщо дитині не буде надано належне виховання, то її споконвічна добра природа через вплив поганого середовища поступово зникне, вона перестане відрізняти хороше від поганого і навіть піде хибним шляхом.

Що стосується виховання малюків, важливо робити це дуже відповідально, вміти бути поблажливим і розуміти дитину. Якщо весь час намагатися задовольнити надмірні бажання дитини, то вона не зможе усвідомити свої помилки. Виховання на кшталт «три дні ловити рибу, два дні сушити сітки» (день працює, два відпочиває) є безвідповідальним щодо дитини.

Батьки мають самі усвідомлювати важливість виховання доброї дитини, тільки тоді вона в повсякденному житті поступово зможе сформувати стійкі добрі корінні уявлення, і потім на підставі цих добрих уявлень плекати побутові звички, звички гігієни, звичку не викидати їжу, не ламати предмети, а також не надто бешкетувати, гарно висловлюватись, поважати інших, зважати на думку інших, поважати і розуміти звички інших і так далі.

Історія із «Сань цзи цзін»: «Три переїзди матері Мен Цзи»

Мен Цзи — відомий китайський мислитель і педагог, він народився в місті Цзоу провінції Шаньдун. Коли йому було три роки, він втратив батька, і його повністю виховала мати.

Поруч із їхнім будинком був цвинтар, тож біля дверей їхнього будинку часто проходили похоронні процесії. Мен Цзи жартома плакав, копіюючи людей із похоронної процесії. Мати його дуже злилася на такі ігри свого сина і вирішила, що за такого оточення він не зможе добре вчитися, і тому вони переїхали до міста.

Вони оселилися у жвавій частині міста, де постійно лунали верески свиней, коли їх різали, крики продавців, які рекламували свій товар, і так далі. Мен Цзи й сусідський син часто грали в торговців.

Його мати знову вирішила, що тут дуже складно буде синові зосередитися на навчанні, і вони знову переїхали. Цього разу вони оселилися поруч зі школою. Щомісяця першого дня за місячним календарем у цей навчальний заклад приходили чиновники, вони ввічливо кланялися і вітали один одного. Мен Цзи бачив це і твердо запам’ятав. Його мати думала: «Тут для дитини дуже гарне місце», отже вона і вирішила оселитися там.

Одного дня, через те, що Мен Цзи погано підготувався, він утік з уроків і повернувся додому. Його мати взяла ножиці й розрізала тканину, яку вона саме в’язала на в’язальній машинці, і сказала синові: «У навчанні принцип такий самий, як і під час в’язання: потрібно в’язати ниточка за ниточкою, тільки тоді можна зв’язати щось цінне. Твоє навчання теж таке саме, потрібно докладати чимало зусиль і старань, потрібно довгий час накопичувати знання, тільки тоді можна досягти успіху. Якщо бути таким нестаранним, як ти, то як же можна досягти успіху у великій справі?»

Мен Цзи стало дуже соромно від цих слів матері. З цього моменту він став наполегливо вчитися і зрештою став ученим мудрецем із високою доброчесністю.

Мати Мен Цзи приділяла велику увагу вихованню дитини в її юні роки і намагалася, щоб на неї не вплинуло погане середовище, і щоб через це в неї не було відхилень у її поведінці. Заради того, щоб думки й серце маленького сина були зосереджені на навчанні, вони переїжджали тричі.