Світ у печері й існування інших просторів (частина 1)

(Minghui.org) Згідно з традиційною китайською культурою, у печерах у горах мешкають божества і вдосконалюються. Деякі люди хотіли їх знайти, та не змогли. Однак комусь вдалося випадково зустріти їх.

Говорили, що Жовтий імператор (Хуан-ді) навчався в Гуан Ченцзи з гори Кунтун і став безсмертним. І в «Тайпін Гуанцзі» («Записи епохи Тайпін»), і в збірці оповідань «Іцзянь Чжи», написаній Хун Маєм із династії Південна Сун, є багато історій про таємничі світи всередині печер.

Історія Цю Чуцзі

Чингісхан, дізнавшись про суворе життя даоса Цю Чуцзі, викликав його до себе. Коли вони зустрілися, вони мали багато глибокодумних розмов. Учень Цю Лі Чжичан описав цю поїздку в книзі «Подорож на захід Цю Чан Чуня» (Чан Чунь — мирське ім’я даоса). У храмі Байюнь «глибоко в печері відбулася велика зустріч добрих друзів і настало безмежне щастя».

Земним людям така печера може бути звичайною, але вона може бути улюбленим місцем безсмертних. У книзі йдеться: «1 лютого 1224 року ми провели релігійний ритуал у храмі Цюян у Цзіньшані (у сучасному районі Яньцин у Пекіні). Храм розташований на південній стороні гори Дахе з гарним ландшафтом і чистою водою. Там росте лишайник уснея [застаріла назва „Лісова борода“]. Там пливуть хмари й світить місяць. Це місце даосів».

На шляху Цю також зустрів інших безсмертних у різних горах. Він написав вірш, щоб описати побачене:

«Гори зелені й високі

Безсмертні ходять там день і ніч

Печери в горах надто глибокі для земних людей

Але із центру печери часто долинає спів безсмертних».

Кілька годин у печері дорівнювали 12 рокам у просторі людей

Як же виглядають ці печери всередині? Історія в «Тайпін Гуанцзі» оповідає про те, що сталося на 26-му році правління імператора Сунський Вень-ді в епоху імперії Сун (449 р. н.е.). Вень Гуантун із повіту Ченьсі (у сучасній провінції Хунань) був фермером. Якось кабан зіпсував його поля, і Вень вистрілив у нього стрілою, але не вбив. Вень пішов за пораненим вепром до печери. Він пройшов униз понад 300 сходинок, і раптом печера відкрилася, і перед його очима постали сотні будинків.

З одного будинку вийшов старий і спитав: «Це ти поранив мого кабана?»

«Він зіпсував мій урожай. Тому я пустив у нього стрілу», — відповів Вень.

«Недобре, коли худоба псує посіви, — сказав старий. — Але також неправильно карати тварину, наче власну».

Вень погодився і попросив вибачення. Старий вибачив його, сказавши, що це теж доля кабана.

Старий запросив Веня всередину, де більш як десять вчених у старовинному одязі слухали чиюсь лекцію. Наставник викладав священне писання Лао-цзи — Дао де цзін. Хтось приніс їжу, і старий запросив Веня поїсти з ним.

Озирнувшись, Вень побачив, що люди там такі ж, як і зовні, але місце прекрасне й атмосфера безтурботна. Він хотів залишитися, але старий сказав, що це неможливо, і велів хлопцеві вивести Веня.

«Що це за місце?» —запитав Вень хлопчика.

«Ці вчені — мудреці. Під час правління імператора Цзе (останнього правителя династії Ся, приблизно 1800 р. до н.е.) вони, щоб уникнути його жорстокості, прийшли сюди. Тут удосконалювалися за даосизмом і стали безсмертними. Наставник Хешан Гун жив у епоху династії Хань. Я Ван Фусі з династії Хань. Я прийшов сюди, щоби прояснити питання, пов’язані з Дао де цзін. Пропрацювавши тут слугою 120 років, я досі працюю воротарем і ще не зрозумів справжньої суті цього священного писання».

Коли вони дійшли до входу в печеру, Вень знову і знову прощався з Ваном, думаючи про те, що вони ніколи більше не зустрінуться.

Біля входу Вень із подивом виявив, що його лук і стріли розсипалися. Коли він повернувся до села, йому сказали, що минуло 12 років. Але йому здавалося, що він провів у печері зовсім небагато часу. Родичі його вже поховали.

Через деякий час Вень і кілька мешканців села прийшли до печери. Вхід був зачинений гігантським каменем, і вони не могли зрушити його з місця.

(Далі буде)