Листівка Дафа допомогла моїй мамі подолати відчай та депресію

(Minghui.org) Скільки себе пам'ятаю, я щодня бачила свою матір, що лежить у ліжку. У ті дні мама їла на лавці біля свого ліжка. Щосили намагаючись підтримати своє тіло руками, вона відкушувала шматочок і трохи відпочивала, поклавши руку на живіт, хмурилася від болю і постійно видихала, ніби в ній була нескінченна кількість повітря. Я майже ніколи не бачила маму на ногах.

У нашому домі завжди був запах ліків китайської медицини. Більшість місткостей на кухні були банками різного розміру, які використовувалися для приготування ліків. Марля, обгорнута навколо кришок, затримувала запах. Якось я з цікавістю запитала: «Мамо, а це смачно? Чому ти маєш випивати так багато цієї рідини щодня?» Мама зітхнула: «Нічого не можу вдіяти. Я хочу одужати, тому мені доводиться пити ліки, навіть якщо це важко».

Поступово я зрозуміла, що мама серйозно хвора. Її хвороба не була простою застудою чи лихоманкою, тому її не можна було вилікувати ні таблетками, ні уколами. У дитинстві я завжди мріяла, щоб мама одного разу взяла мене за руку і провела до школи, як інші матері. На жаль, це бажання так і не справдилося і залишило з дитинства глибоку рану в моїй душі.

Досвідчений лікар сказав, що прецеденту лікування хвороби немає!

Коли мати була вагітна, в її організмі не було достатньої кількості поживних речовин для виношування дітей, що призвело до передчасних родів близнюків − мене і моєї сестри, кожна з яких важила по 1,6 кг. Нас помістили в інкубатор на тиждень, а потім виписали з лікарні. У момент виписки старша медсестра сказала: «Ми бачили занадто багато прикладів хворих недоношених дітей. Сумніваюся, що ваші близнюки виживуть!»

Хоча наші сімейні обставини не були ідеальними, мама не здавалася і намагалася добре піклуватися про нас. Вона не мала грудного молока. І як недоношені діти, ми були недостатньо сильні, щоб пити суміш із пляшечки. Тому мама потроху капала суміш зі шприца нам у рот кожні три години, в результаті кожне годування займало тридцять хвилин. Вона часто відвідувала з нами лікарню, оскільки ми мали низький імунітет, постійно хворіли. Можна собі уявити, яка важка робота пов’язана з цим.

Через додатковий стрес, викликаний роботою та домашніми справами, мама одного разу не витримала і знепритомніла.

Ця ситуація була досить серйозною, тому батько взяв відпустку, щоб супроводжувати маму до лікарні. Лікар повітової лікарні сказав, що він ніколи не стикався з таким захворюванням і порекомендував міську лікарню в місті Хефей провінції Аньхой. Проте лікар у місті Хефей, оглянувши маму, сказав те ж саме і порекомендував лікарні в Пекіні чи Шанхаї. Після довгих пошуків батько зв'язався із провідним гінекологом у Шанхаї, який погодився лікувати маму.

Мати поїхала до Шанхаю з надією, що її врятують. Досвідчений лікар пояснив, що хвороба мами рідкісна та потребує консультації. Зрештою, він приголомшив нас результатами. Він сказав, що проблема матері дуже складна, щось пов'язане із застійними явищами у судинах. Хоча є зареєстровані випадки в інших країнах, але прецедентів вилікуваних випадків у всьому світі немає!

Мама ще більше засмутилася, коли фахівець під час свого щотижневого візиту в палату тепло розмовляв з іншими пацієнтами, але завжди проходив повз її ліжко, не сказавши жодного слова. Вона не могла спати всю ніч і кілька разів спокушалася думкою покінчити з життям. Але, думаючи про своїх дітей, літніх батьків і чоловіка, який цілими днями мусив працювати й доглядати за нами, вона долала страждання.

Вийти з відчаю та почати нове життя

Повернувшись додому з Шанхаю, мама все ще наполягала на тому, щоб пити китайське зілля. В надії на одужання вона виконувала ритуали з мечем і займалася всіма видами цігун, але нічого не допомагало. Коли ми з сестрою були в молодшій школі, вона знову знепритомніла і виявилася прикутою до ліжка. Цього разу ми справді могли відчути її розпач, і наша сім'я ніби повернулася до темних днів.

Багато разів мама тримала нас за руки й, задихаючись, говорила: «На цей раз я справді не виживу. Коли мене більше не буде поруч, ви обоє повинні добре потурбуватися про себе». Наша бабуся, яка теж була хвора, ходила до нас додому з дуже опухлими ногами, щоб приготувати нам обід і зварити ліки.

Ми страждали день у день, боячись втратити маму будь-якої миті, сподіваючись на диво. Багато разів після школи ми безпорадно плакали разом у кутку, бо ніколи не плакали перед мамою. Перше, що ми робили, прийшовши додому, це бігли до кімнати мами, щоб подивитися, чи жива вона.

Бабуся всюди шукала народні рецепти, які б врятувати мамі життя. Вона завжди питала себе: «Чи правда, що моя дівчинка не виживе? Невже я, сивоволоса, справді побачу, як чорнява дівчина піде раніше за мене?»

Небо ніколи не перегороджує шлях. Якось бабуся випадково знайшла листівку Фалунь Дафа перед своїм будинком. У ній йшлося, що практика має чудовий вплив на здоров'я та фізичну форму. Бабуся показала її мамі, спитавши, чи не хоче вона спробувати. Швидко прочитавши, мама відклала її убік, думаючи, що, скоріше всього, Фалунь Дафа не допоможе, як і інші практики цігун.

Якось, коли бабуся прала свій одяг, вона раптом почула, як хтось відчиняє вхідні двері її будинку. Бабуся повернула голову і була вражена, побачивши мою маму, що стояла там!

Бабуся підстрибнула, відірвавшись обома ногами від землі, широко розплющила очі, і запитала сильним і схвильованим голосом: «Як ти сюди потрапила?!» Мама відповіла, що прокинувшись, вона відчула, що вона має сили, щоб підвестися. Тому вона встала, приготувала обід і вирішила прогулятися до хати бабусі, бо давно її не відвідувала.

Мама дивно себе відчувала: у чому причина? Коли знову з'явилося загострення хвороби, вона продовжила пити китайські ліки, як завжди, з невеликим поліпшенням. Крім того, мама не зробила нічого нового; вона тільки й робила, що лежала вдома. Чи могло це бути коротке знайомство з Фалунь Дафа? Листівка, яку вона відклала днями, просто прочитала та сподівалася, що це правда, і це спрацювало? Як це може бути так дивно? Вона ніколи не повірила б, якби не випробувала це на собі, тому що мама навіть не почала вчитися і практикувати. Як це могло вилікувати її хворобу?!

Пізніше вона вивчила вправи Фалуньгун і виконувала їх щодня. Мама викинула всі ліки, бо більше не потребувала їх. Хвороба не поверталася і вона ніколи не відвідувала лікарню. Отак чудовим чином зникла ця невиліковна хвороба!

Мама бажає, щоб більше людей, які страждають на хвороби, дізналися про Фалунь Дафа! Вона бажає, щоб усі вони були здорові та щасливі.