(Minghui.org) Коли мені в 2014 році винесли вирок, у центрі ув'язнення Даляня я оголосив голодування на шість днів. Пам'ятаю, коли відкрилося віконце камери, я сидів, притулившись до стіни. У віконці з'явилася голова охоронця, і він сказав: «Вам винесли вирок. Вас засуджено до шести років тюремного ув'язнення. Хочете подати апеляцію?» «Так, звісно», — відповів я. Він зателефонував начальнику, після чого передав мені його слова: «Начальник сказав, що якщо він хоче подати апеляцію, дайте йому один аркуш паперу і десять хвилин. Спостерігайте за ним і нікому не дозволяйте йому допомагати».

Моя апеляція

Я написав: «Повітря вільне. Чому новини не поширюються вільно? Китайці жадають дізнатися правду. Вони мають право знати правду. Я пішов за їхнім бажанням і встановив для них супутникову антену для прийому TV NTD (телебачення Нова династія Тан) і розповів їм правду. Який злочин я скоїв? Тут я урочисто хочу закликати працівників юридичних відділів, які слідують політиці КПК (компартії Китаю) і переслідують практикувальників Фалунь Дафа, припинити це робити. У вас ще є час змінитися. Якщо ви продовжите слідувати політиці переслідування, то не зможете відшкодувати збитки за злочини, скоєні проти Фалунь Дафа і практикуваників».

Прочитавши моє звернення, начальник камери із захопленням подивився на мене і сказав: «Ви такий сміливий. Не боїтеся, що вам винесуть суворіший вирок, якщо напишете це? Ви зовсім не захищаєте себе у своїй апеляції».

Коли до мене у в'язницю прийшов мій адвокат, він запитав мене, чому я не подав апеляцію після винесення вироку. Я відповів, що зробив це. Він сказав, що в моїй справі немає апеляції.

Артеріальний тиск, близький до смертельного

Я голодував десять днів. Мені поставили крапельницю. Лікар намагався виміряти мій артеріальний тиск, але тонометр показав тиск тільки з третьої спроби. Нижній тиск показував 10, а верхній — 60. Лікар і охорона злякалися. Вони викликали швидку допомогу і відправили мене в міську лікарню №210 у Даляні для надання невідкладної допомоги. У лікарні я чинив опір діям лікарів. Зрештою співробітник центру ув'язнення поговорив зі мною і попросив не чинити опір, бо центр клопоче про звільнення мене під заставу за медичними показаннями і звільнить, коли мій стан нормалізується.

Через п'ять днів до моєї палати увійшли двоє суддів. Вони зачитали винесений мені вирок: мою апеляцію відхилили, а первісний вирок залишили чинним.

Відправлено до в'язниці №1 Дабея

На 16-й день голодування четверо поліцейських прийшли о 4.30 ранку і наказали співкамерникам віднести мене вниз. Мене посадили у фургон, який доставив мене до в'язниці. Четверо ув'язнених понесли мене нагору. Там мене сфотографували і хотіли взяти відбитки пальців. Я чинив опір. За півгодини мене посадили у фургон, у якому перебувало кілька практикувальників.

Після кількох годин дороги водій зупинив машину і крикнув: «Ми прибули до в'язниці №1 Дабея (місто Шеньян, провінція Ляонін)». Моє серце трохи стиснулося. Я знав, що це жахлива в'язниця, що спеціалізується на переслідуванні практикувальників Фалунь Дафа. Там загинуло багато учнів Дафа. Я заспокоївся і сказав собі: «Ти впораєшся з цим».

Практикувальників, яких везли зі мною, одного за одним забирали до в'язниці. Нарешті я залишився один. Коли охоронець побачив мене лежачим у фургоні, він сказав: «Ми не приймемо його, оскільки його стан занадто поганий». Поліцейський, який сидів у машині, занепокоївся і зателефонував своєму начальнику. Вони розмовляли майже годину, поки у в'язниці не погодилися мене прийняти. Пізніше я дізнався, що вони зв'язалися з «Офісом 610» і Політико-правовим комітетом. Їм було сказано, що мене тричі звільняли через голодування, але цього разу не випустять за жодних обставин. У підсумку мене перевезли в першу в'язницю №1 Дабея.

Заперечення переслідування і створення середовища для вдосконалення

Мене віднесли в темну камеру. Ніхто про мене не піклувався. Один ув'язнений заходив і кожні кілька годин торкався мене, щоб перевірити, чи живий я. Одного разу тюремний охоронець попросив кількох ув'язнених принести мене в його кабінет. Він сказав, що його звуть Цзінь Сюй, що він начальник 19-го відділення.

«Я бачив вашу справу, — сказав він. — До цього вас тричі відпускали під заставу за медичними показаннями. Ваша ситуація особлива. Тут смерть ув'язнених — звичайна справа. Якщо ви почнете їсти, я гарантую, ми не будемо вас насильно «перетворювати». Ви зможете купувати предмети першої необхідності і зможете бачитися з сім'єю». Я подумав і погодився. Я повинен був вибратися звідти живим.

Цзінь Сюй пішов, коли побачив, що я почав їсти. Але вони дозволили мені побачитися з дружиною тільки один раз. Причина була в тому, що дружина сказала мені: «Якщо хто-небудь з ув'язнених посміє тебе бити, скажи мені. Якщо охоронець тебе поб'є, запам'ятай його ідентифікаційний номер і скажи мені, я подам на нього до суду». Мені більше не дозволяли бачитися з дружиною.

19-те відділення належить до зони суворого режиму, де тримають практикувальників і насильно трансформують. Якщо практикувальник не підпише три заяви, його тримають в одиночній камері, прив'язавши до лавки «тигра», поки він не погодиться. Але навіть у таких жорстоких умовах деякі практикувальники залишалися непохитними і не підкорялися наказам.

Годували нас у в'язниці дуже погано і бідно. Я оголосив тривале голодування. Через недоїдання я був виснажений. Нам не видавали предметів першої необхідності, навіть туалетного паперу. Чи повинен я був прийняти це? У в'язниці є звід принципів захисту прав ув'язнених. В'язні мають право бачитися з сім'єю і купувати їжу.

Я підійшов до начальника камери і сказав: «Сьогодні я оголошую голодування на знак протесту проти позбавлення нас основних прав на нормальний життєвий рівень. Охоронець Цзінь Сюй пообіцяв мені, що я зможу бачитися з сім'єю і купувати товари. Чому охорона не виконує обіцяного?»

До мене постійно підходили ув'язнені і вмовляли припинити голодування. Я говорив їм, що Цзінь Сюй не виконав обіцянки. Я продовжував голодування, а вони силою годували мене і катували. Я був непохитний. Коли новина про моє голодування була опублікована на сайті «Мінхуей», це їх налякало. Вони щодня розмовляли зі мною. На 18-й день голодування охоронець мого відділення пообіцяв, що я зможу купувати товари і бачитися з дружиною щомісяця. Я зажадав права займатися вправами щодня. Вони не заперечували.

Відтоді, перебуваючи в 19-му відділенні в'язниці №1 Дабея, я читав Фа і виконував вправи. Якими б не були поганими умови, незалежно від обставин, я вивчав Фа і виконував вправи. Інші практикувальники були натхнені цим і теж зажадали дотримання визначених законом прав ув'язнених. Нарешті адміністрація в'язниці дозволила нам купувати предмети першої необхідності.

З гідністю підтверджувати Фа у в'язниці

У в'язниці я не відчував часу. Я перебував у 19-му відділенні понад рік. Багато практикувальників не піддалися перетворенню. Камери більше не вміщали практикувальників. Напередодні китайського Нового року нас збиралися перевести в інші камери з метою перевиховання. Через різні канали практикувальники дізналися про це.

У грудні 2015 року охоронець, який відповідає за «трансформацію» практикувальників у 19-му відділенні, прийшов поговорити зі мною. Він сказав: «Усіх вас переведуть у різні камери. Вас будуть силою „трансформувати“ під такими тортурами, як замикання в темній камері, обпікання запальничками, позбавлення сну тощо. Ніхто не витримає цього. Будь ласка, подумай про це і дай мені знати».

Коли я повернувся в камеру, то побачив практикувальника Айпін. Він прав одяг. Айпін був дуже стійкий у вдосконаленні, за що зазнав тортур. Він найдовше перебував у 19-му відділенні. Я побачив його стурбованість і запитав, чи чув він новини. Він ствердно кивнув. Я сказав: «Залишатися непохитним важливіше, ніж втратити життя». Він погодився.

Наступного ранку з'явилося багато охоронців. Нам сказали зібрати речі і чекати виклику на вихід із речами. Мене перевели до другого відділення, Айпіна — до першого. Ці відділення були найгіршими. Ми обидва почали голодування ще до нового раунду переслідування. Завдяки праведним думкам і діям практикувальникам цей етап жорстокості у в'язниці закінчився через місяць. Більшість практикувальників залишалися у вдосконаленні дуже стійкими.

Перебуваючи у другому відділенні, я не підкорявся наказам і не працював. Я вивчав Фа і щодня практикував. Я купував товари повсякденного попиту і раз на місяць бачився з дружиною. Хоч би які перешкоди виникали в наступні роки, я дотримувався тієї самої схеми. Я багато разів оголошував голодування, відстоюючи право на прийнятні умови у в'язниці, передбачені законом. Охоронці ніколи не намагалися мене «перевиховати».

«Вчитель Лі дивовижний!»

У вересні 2018 року охоронець сказав командирам загонів ув'язнених про нові вимоги в'язниці: ув'язнені повинні рано починати роботу, пізно закінчувати і під час переклички сидіти навпочіпки. Хто не підкориться, буде покараний. Командир мого загону зібрав нас усіх і сказав: «Слухайте всі уважно. Хто не присяде навпочіпки, буде покараний».

Того вечора, коли ми закінчили роботу, сотні ув'язнених вишикувалися в п'ять рядів. Охоронець наказав зробити перекличку. Усі присіли навпочіпки, крім мене. Я мовчки стояв. Усі подивилися на мене. Охоронець крикнув мені: «Чому б тобі не присісти?» Я подивився на нього і посміхнувся. У той момент я дуже пишався тим, що є учнем Учителя Лі. Бачачи загрозливу ситуацію, головний наглядач спробував пом'якшити її і сказав: «Він такий. Не звертайте уваги. Усім встати. Це все на сьогодні. Поговорімо про це завтра вранці».

Того вечора всі говорили про мене. Деякі захоплювалися: «Подивіться на цього послідовника Фалуньгун. Майстер Лі дивовижний! Він не дає своєму учневі ні копійки, але той все одно йде за ним, навіть під загрозою смерті». Наступного дня охоронець трохи посварив мене. На цьому все закінчилося.

Завдяки моїм праведним думкам і вчинкам, а також дотриманню принципів Дафа, ув'язнені поважали мене. Охоронець рідко створював мені неприємності. Головний наглядач дуже поважав мене. Ув'язнені, які спостерігали за мною, не чіплялися до мене. Деякі з них стали моїми добрими друзями. Це заклало хорошу основу для того, щоб надалі я міг роз'яснювати їм правду.

Роз'яснення правди і порятунок людей у в'язниці

Одного молодого практикувальника, який потрапив до другого відділення, незабаром було «перевиховано». Він щодня важко працював, але був щасливий, що поруч працював я. За кожної зручної нагоди він приходив до мене. Я завжди підбадьорював його і радив не сумувати. Казав, що нічого страшного, і що якщо він упав — треба підніматися. Я показував йому статті Вчителя і просив удосконалюватися, слідуючи за Фа.

Коли охоронець побачив, що я був поруч із цим молодим практикувальником, то він знайшов привід, щоб перевести мене в камеру з більш суворими умовами. Я оголосив голодування на 18 днів. Той молодий практикувальник дійсно підвищився і написав урочисту заяву, анулюючи попередню свою заяву, в якій відмовлявся від практики. Він відмовився працювати. Охоронець подумав, що це через мене, тому молодого практикувальника перевели в іншу камеру. Після звільнення цей молодий практикувальник продовжував твердо вдосконалюватися. Він старанно практикував і після звільнення.

Коли ув'язненені бачили, що після стількох голодувань я залишався дуже здоровим, то багато з них думали, що я володію надприродною здатністю. Деякі просили у мене почитати книгу «Фалуньгун». Один ув'язнений раніше займався даоською практикою, і я дав йому почитати «Чжуань Фалунь». Після двох тижнів читання він сказав, що відчув обертання Фалунь. Я відповів, що Учитель уже піклується про нього. Він закінчив читати «Чжуань Фалунь» і через кілька місяців його звільнили. Той ув'язнений сказав, що обов'язково займатиметься Фалунь Дафа.

Поки я перебував у другому відділенні, майже всі ув'язнені, з якими я спілкувався, вийшли з лав КПК та її молодіжних організацій.

«Чжуань Фалунь» буде зі мною завжди

Незабаром після прибуття до в'язниці мені вдалося отримати примірник «Чжуань Фалунь». Я був такий щасливий, що тієї ночі майже не спав. Я дав обіцянку Вчителю: «Ця книга буде зі мною, поки я живий». Читати книгу в тюремних умовах було складно. Щовечора, коли ув'язнені лягали спати, я переписував від руки абзац за абзацом. Переписану копію я брав на роботу і протягом дня вивчав напам'ять. Хоча день у день і з року в рік я зазнавав страждань, але почувався щасливим і благословенним, тому що зі мною був Фа.

Одного разу до мене підійшов начальник камери і сказав: «Ув'язнені бачили, як ти від руки переписував книгу. Не завдавай мені клопоту. Мені все одно, де ти читаєш книгу, але не читай у камері». Оскільки в мене більше не було можливості переписувати книгу, я зберігав «Чжуань Фалунь» на роботі, де й читав. Через деякий час книга забруднилася в майстерні, бо там було запилено. Я дуже засмутився. Моя дорогоцінна книга забруднилася. Що ж мені робити? Я вирішив почистити її гумовою гумкою і, запозичивши її, почистив книгу сторінку за сторінкою. Одного разу я був настільки зосереджений, що не помітив, як до мене підійшов новий начальник. Книгу в мене конфіскували. Начальник був дуже злий і вичитав командира загону і головного по камері.

Наступного дня я вибачився перед командиром загону і головним по камері. Я сказав: «Вибачте, що не подбав про свою дорогоцінну книгу. Я завдав вам неприємностей і повинен понести за це відповідальність. Я дав обіцянку моєму Вчителю, що книга буде зі мною, поки я живий. Раз книги більше немає, я не хочу жити. Я почну голодування просто зараз».

Я оголосив голодування на вісім днів. При цьому я, як зазвичай, щодня працював, і сам заправляв ліжко. Мені не потрібна була ніяка допомога. Ув'язнені були вражені. Звичайна людина після семи днів голодування могла перебувати в небезпеці. Але я працював як ні в чому не бувало. Це показало всім у в'язниці надприродність Фалунь Дафа. Мені повернули мою дорогоцінну книгу.

На в'язницю подали позов за порушення закону

Дружина найняла адвоката, щоб подати позов від мого імені. Адвокат приніс мені підписати позовну заяву про перегляд справи, але охоронець в'язниці під різними приводами не передавав мені документ. Я так і не зміг його підписати. Дружина зверталася в різні відділи в'язниці, але ті перекладали відповідальність один на одного. Я знову і знову розмовляв з охоронцями. Вони знаходили всілякі виправдання. Це тривало цілий рік.

Коли ми побачились із дружиною, вона сказала: «Ми не можемо продовжувати судові процедури через перешкоди керівників в'язниці. Відповідно до закону, ми подамо позов проти першої в'язниці Дабей та її керівництва». За тиждень до мене підійшов комендант і розповів про судовий процес. Він сказав, що ніхто не наважився перешкоджати цій справі. Він мав закінчити судочинство на мою користь.

Дружина допомагає мені протистояти переслідуванню

Ми з дружиною одружилися 1999 року, після початку репресій. Я вирушив до Пекіна, щоб виступити на захист Фалунь Дафа. Моєму синові тоді не було й місяця. Мене заарештували, засудили до тюремного ув'язнення, де переслідували. Моя дружина була введена в оману пропагандою КПК, тому скаржилася і лаялася зі мною. Але коли дізналася правду про Фалунь Дафа і побачила, як співучні самовіддано допомагають мені, це зворушило її серце. Коли дружина дізналася, що мене переведуть в іншу в'язницю, вона негайно вирушила туди і сказала тюремній адміністрації, що я дуже слабкий і можу померти будь-якої хвилини. Вона пригрозила: «Якщо ви наважитеся його прийняти, ми подамо на вас до суду в разі виникнення будь-яких проблем». Та в'язниця не посміла прийняти мене.

Поки я перебував у в'язниці Дабей, дружина протягом шести років щомісяця відвідувала мене. З метою економії грошей вона ніколи не їздила на швидкісних поїздах, а тільки на звичайних. Щоб побачитися зі мною, вона приїжджала в Шеньян о другій або третій годині ночі. Потім сідала на автобус, що прямував до в'язниці. Їй доводилося чекати до полудня, щоб потрапити на п'ятихвилинне побачення зі мною. Ми встигали сказати одне одному всього кілька фраз, після чого їй наказували піти.

Іноді, коли вона приїжджала, мені не дозволяли побачитися з нею, оскільки я був твердий у вдосконаленні. Вона йшла в сльозах. Одного разу, побачивши мене, вона радісно сказала, що наступного разу приїде з сином. Але наступного разу мене не пустили. Пізніше я дізнався від головного ув'язненого в камері, що охоронець Цзінь Сюй дозволив би їм побачення зі мною тільки, якби вони обмовили Фалунь Дафа. Дружина відмовилася це зробити і посварилася з Цзінь Сюєм.

Іншим разом мене тримали в камері з більш суворими умовами. Коли дружина не побачила мене, то пішла в камеру і стала шукати мене. Наглядач намагався з нею домовитися. Вона сказала йому, що зніме їх на відео і викладе в інтернеті. Вони були так налякані, що викликали поліцію. Усі заспокоїлися тільки, коли видалили знімки з її мобільного телефону. Пізніше охоронець зізнався мені: «У тебе крута дружина. Вона розмістила моє ім'я в інтернеті». Один ув'язнений сказав: «Тобі так пощастило. Якби не твоя дружина, тебе вбили б у в'язниці за те, що ти робиш».

Моя дружина благословенна Дафа. У неї гарна робота. Мій син добре вчився і вступив до університету. Наші літні батьки здорові.

Я хотів би подякувати місцевим практикувальникам за їхню безкорисливу допомогу впродовж усіх цих років, а також зарубіжним практикувальникам за їхню підтримку та оперативні повідомлення на сайт «Мінхуей», які допомогли зменшити переслідування проти мене.

Сподіваюся, що ця стаття допоможе надихнути практикувальників та їхні сім'ї, які опинилися у важкій ситуації.