(Minghui.org) Улітку 2014 року, читаючи розділ «Відмова від їжі (Біґу)» у книзі «Чжуань Фалунь», я «побачив» своє минуле життя. Колись я був даосом і вдосконалювався в печері, де згодом помер. Щоразу, читаючи цей розділ, я бачив картини з того життя, зокрема й небесні сцени й ситуації, пов’язані з даоським учителем, який забрав із собою одного «мене», а інший «я» й далі перероджувався.

Протягом усієї історії вдосконалювався Фу-юаньшень. Учитель давно пояснив це дуже зрозуміло.

У книзі «Метод Повної Досконалості за Законом Будди Фалунь» Учитель написав:

«Інші гунфа, що розповсюджувалися тисячі років серед звичайних людей, удосконалювали лише допоміжну душу людини, а плоть і головна свідомість вдосконалювальника відігравали лише роль носія. У мить досягнення Повної Досконалості допоміжна душа підіймається вгору, несучи із собою Гун, а головна душа й власні тіла практикувальника нічого не отримують; усі старання практикувальника в самовдосконаленні за все життя виявляються марними» («Метод Повної Досконалості за Законом Будди Фалунь», «Особливості Гунфа»).

У книзі «Чжуань Фалунь» Учитель написав:

«Як кажуть у буддизмі, людина все одно входить у Шість кіл. Оскільки в її тілі вдосконалився Великий Пробуджений, вона теж накопичила великий Де. Тоді що робити? Імовірно, в наступному житті вона стане високопосадовцем, дуже розбагатіє. Може бути лише так. Хіба це не означає, що людина марно вдосконалювалася?» («Чжуань Фалунь», лекція восьма).

Я описую історію свого вдосконалення з надією, що інші зможуть зрозуміти, наскільки важким було вдосконалення в минулому. Я також сподіваюся, що після прочитання цієї статті співучні зможуть стати стараннішими.

У тому житті я був сином багатих і впливових батьків. Мене звали Фу Ляньшен. Розраховуючи прославитися, я з юних років старанно вивчав китайську класику: книгу пісень і Шу-цзін («Книга історії» або «Книга документів», написана Конфуцієм). Коли мені було 15 років, несподівано в моїй кімнаті з’явився даос із довгим сивим волоссям і сивою бородою, але обличчя його було молодим, без зморшок. Він подивився на мене і сказав: «У тебе непогана природна основа». Я здивовано дивився на нього. «Дивно, — подумав я, — він навіть не відчинив двері. Як йому вдалося пройти крізь стіну?»

Даос говорив далі: «Надзвичайно втомливо вчитися так старанно. Я маю чудове вчення, яке я хочу тобі передати. Воно дасть тобі змогу здобути безсмертя, уникнути болю й страждань людського світу і здобути абсолютну свободу». Я похитав головою і сказав: «Батьки подарували мені життя. Як я можу їх залишити? Згодом я знайду славу й пошану і відплачу їм за те, що вони мене виховали».

Даос засміявся і сказав: «Іди за мною, щоб удосконалюватись і досягти звільнення. Тоді ти зможеш повернутися, щоб відплатити своїм батькам. Я знову похитав головою. Даос сказав: «Педантична відданість старим ідеям засліпила і приголомшила мого учня. Я вже вирішив узяти тебе в учні. Навіть якщо ти опиратимешся, це марно».

Даос узяв мене за руку й погладив по голові. Вона трохи запаморочилася, я розгубився і відчув, ніби йду по хмарах крізь туман. Я чув тільки шум вітру й не міг розплющити очі, бо він дув мені в обличчя. Через деякий час я відчув, як ноги торкнулися землі. Я нарешті зміг розплющити очі й побачив, що перебуваю в печерній келії. Там було дуже чисто. Я помітив на землі величезний символ Тайцзі, всередині якого щось оберталося. Якась невимовна, фантастична енергія притягувала мене. Я не міг відірвати від нього очей. «Слухняний учню, уважно подивися [на символ Тайцзі]. Я піду залагоджу деякі справи», — сказав даос, повернувся і вийшов.

Я дивився на Тайцзі, потім відчув голод. Я побачив фрукти з гір на кам’яному столі, узяв кілька й з’їв, а потім випив трохи води з пляшки із гарбуза. Після цього я й далі дивився на Тайцзі. Чим довше я дивився, тим спокійніше почувався. Думок не було. Час від часу я відчував, як щось крутиться в голові. Я дивився на Тайцзі, поки мене не здолала сонливість, потім заснув на дерев’яному ліжку. Я повторював увесь цей процес у печері знову й знову, не знаючи скільки минуло часу.

Одного разу я раптом згадав батьків і відчув смуток. Мені хотілося повернутися додому. Я обійшов печеру, намагаючись знайти вхід, але не зміг. Коли я почав втрачати терпіння, чийсь голос сказав: «Сумлінно вдосконалюйся. Не думай про повернення додому». Оглянувши печеру, я знав, що, крім мене, в ній нікого немає. Звідки взявся голос? Він звучав так, ніби лунав звідкись згори. Я підняв голову, але нічого не побачив. Я був спантеличений і знову марно намагався знайти вихід. У результаті я втомився й заснув.

Несподівано я відчув під ногами легкий вітерець і дуже зрадів: мені вдалося добігти додому. Біля вхідних дверей брамник зупинив мене й запитав: «Звідки ти, юний даосе? Тобі не можна входити всередину». Я оглянув себе й побачив, що одягнений у дитячий даоський халат. Я сказав: «Я живу тут. Я син своїх батьків». Брамник засміявся й відповів: «Дивися, син приїхав». Я глянув і побачив, як із хати вийшов хлопчик, дуже схожий на мене. На ньому був мій гарний одяг. Я дивився на нього спантеличено. Брамник штовхнув мене, і я покотився стрімголов.

Почувся голос: «Швидко прокидайся, не спи». Розплющивши очі, я побачив даоса. Я схопив його за руку і сказав: «Я хочу додому». Даос відповів мені: «Ти щойно побував удома, але тебе не пустили у двері. Ти навіть упав. Який сенс повертатися?» Моє серце було розбите. Даос говорив далі: «Чому ти такий упертий? Інші мріють стати моїми учнями, але я їх ігнорую. Я побачив, що ти маєш гарну основу й узяв до себе. Я приніс трохи їжі, яка тобі сподобається. Вона лежить на столі. Щойно ти закінчиш їсти, я дозволю тобі повернутися додому». Я зрадів. На столі лежала смачна їжа, тож я взяв палички й почав їсти. Але як тільки я поклав їжу в рот, відчув огидний смак. Їсти було неможливо, і я запитливо глянув на даоса.

Він росміявся: «Ти вдосконалюєшся вже два місяці, їв гірські фрукти й пив чисту воду. Навіть високопосадовці чи члени королівської родини не можуть так харчуватися. Ти вже змінився. Якщо не віриш, підемо разом, і ти переконаєшся у своїх здібностях». Охоплений сумнівами, я пішов за ним.

Даос вказав на велике дерево за 20 метрів від нас і сказав: «Лети туди й збери плоди». Я злетів і виявився легким, як пір’їнка. Я підлетів до дерева, зірвав плід і повернувся. Даос сказав: «Там є гірське джерело. Набери трохи води. Даос пояснив, як видобувати воду на відстані. Я підняв руки в напрямку далекого гірського джерела й побачив потік води, що летить до мене. Даос швидко підставив гарбуз, і в нього потекла вода. Я здивувався, як там стільки вміщається. Даос сказав: «Добре, цього достатньо». Я опустив руки. Даос поклав гарбуз на землю.

Потім він підняв кілька каменів, стиснув їх долонями й прокрутив двічі. Жестом даос звелів мені забрати каміння [з його рук]. Я підставив долоні, і він поклав ще кілька теплих курячих яєць. Я дуже здивувався. Даос сказав: «Це просто маленький фокус, нічого особливого. Візьми мене за свого вчителя, і я передам тобі Дао. Ти можеш стати безсмертним і досягти визволення».

Я на мить замислився, потім став навколішки перед даосом і сказав: «Я згоден стати вашим учнем, але я постійно думаю про батьків. Чи можу я попросити вас показати мені мою родину?» Даос знову розреготався. Він, не поспішаючи, накреслив рукою в повітрі коло і сказав: «Дивися сам». Тієї ж миті коло заповнилося туманом, а коли він розвіявся, переді мною розгорнулася картина мого сімейного життя. Я бачив, як моя дружина народжує дитину. Потім батьки знайшли мені наложницю, і та народила мені сина. Через десять років я захворів і виявився прикутим до ліжка. Наложниця батька підсипала отруту мені в їжу, і я помер. Вона також отруїла їжу моєї матері, і та теж померла. Потім вона стала головною господаркою будинку. Мою дружину вигнали з дому, і їй довелося повернутися до батьків. Наложниця батька погано поводилася з моїм сином. Він захворів на туберкульоз і помер.

Несподівано ця сцена зникла, і даос запитав: «Тобі подобається таке життя?» Я втратив дар мови. Потім даос перевернув гарбуза догори дном і закинув його на гілку. Він сказав: «Вода всередині гарбуза зараз гаряча. Після того, як ти помиєшся, приймай мене за свого вчителя. Я, не поспішаючи, помився гарячою водою, а потім перевдягся в даоський халат.

Я схилив коліна перед даосом і звернувся до нього: «Учителю». Він допоміг мені підвестися і сказав: «Починаючи від сьогодні, я вже перебудував твоє життя. Більше ніяких божевільних фантазій. Я перетворив нефрит, який ти носив, на іншого тебе. Через пів року він (твій двійник) занедужає і помре. Твоя мати завдячує життям наложниці твого батька, тому їй доведеться повернути цей кармічний борг». Я подякував учителю за те, що він відкрив мені це, а потім пішов за ним назад до печери, щоб удосконалюватись.

Даос змусив мене сісти в позу лотоса, потім зв’язав руки за спиною і зв’язав мені ноги. Я сказав: «Учителю, не потрібно зв’язувати мене». Він засміявся: «Ти маєш старанно практикувати. Я ненадовго відлучуся». Коли він пішов, я почав практикувати відповідно до вчення серця, яке він передав мені. Спочатку мені було цілком комфортно, але поступово почали боліти ноги. Біль наростав, і хотілося зняти ноги, але я не міг поворухнутися. У мене від болю виступив піт. Здавалося, що кістки ламаються. Я постійно рухався і не міг всидіти на ліжку. Потім у мене запаморочилося в голові. Біль ставав серйозним. Мені здалося, що ніж пронизує моє тіло, а потім дряпає кістки. Було так боляче, що я кусав губи до крові. Я не міг більше терпіти це і знепритомнів.

Не знаю, скільки часу минуло, коли я почув голос учителя. Він звернувся до мене: «Чому ти ледарюєш і не практикуєш старанно?» Я не наважився нічого сказати. Він сказав: «Захворіти й померти від отрути набагато болючіше ніж це. Як можна насолоджуватися відпочинком і комфортом, бажаючи водночас стати безсмертним?» Учитель допоміг мені правильно сісти для медитації. Він жестом показав, щоб я відкрив рот, а потім поклав до нього маленьку круглу пігулку Дань. Потім даос допоміг мені вивчити два вірші й знову пішов.

На якусь мить мені стало легко, але потім біль знову почав наростати, і було важко його терпіти. Як би я не крутився, мотузки не слабшали. Потім я знову знепритомнів від болю. Одного разу вчитель розсердився на мене, побачивши, що я весь час непритомнію від болю. Він узяв батіг і почав бити мене, примовляючи: «Якщо ти не можеш терпіти біль, то повертайся додому без зволікання. Що ти за учень такий? Щойно вчитель йде, ти просто лягаєш спати». Він жорстоко побив мене. Учитель сильно розлютився. Мені стало соромно, і я не міг стримати сліз. Це розлютило його ще більше. Даос розв’язав мене і спитав: «Чому ти плачеш? Ти мені не потрібний, повертайся додому негайно. Іди, одружуйся й отримай свою прекрасну наложницю. Можливо, тебе отруять, але зате тобі не доведеться щодня зазнавати цих лих…».

Зі сльозами на очах я опустився перед учителем на коліна і сказав: «Учителю… я неправий. Навіть якщо ви заб’єте мене до смерті, я не піду. Будь ласка, заспокойтеся, вчителю!» Я постійно кланявся. Він сказав: «Підніми голову». Я подивився на нього. Поглянувши на мене, учитель сказав: «Ти народився в багатій сім’ї й не можеш терпіти страждань. Буде краще, якщо ти просто повернешся». Він розв’язав мене й відклав мотузки убік.

У розпачі він сказав: «Мені треба прийти до тями. Прийнявши недбайливого учня, я мало не помер від гніву». Він пішов, але моя рішучість самовдосконалюватися зміцнилася. Я підняв мотузки, узяв кілька каменів і поклав їх довкола ліжка. Склавши ноги в лотос, я зв’язав їх. Я дав обітницю: «Місцеві духи, будь ласка, зміцніть мене. Я не маю непритомніти й не робитиму цього».

Незабаром після того, як я сів у лотос, терпіти біль стало важко. Але як би не було боляче, я не рухався. Потім настало короткочасне полегшення. Невдовзі знову стало дуже боляче. Цієї миті я почув жіночий голос: «Старший брате, ти тут? Це я». Переді мною з’явилася даоська черниця з мітелкою із хвоща. Вона подивилася на мене і сказала: «Ти той учень, якого взяв мій брат. Ти дуже хороший учень. Тебе жорстоко побив і замучив мій брат, тож ти маєш такий вигляд. Ти мусиш прийняти мене за свого вчителя. Я тебе навчатиму».

Сказавши це, вона дістала гарбуза, набрала повний рот води, надула щоки й розбризкала водяну пилюку по всьому моєму тілу. Мені стало дуже комфортно, а рани від побоїв зцілилися. Ноги також більше не боліли. Даоська черниця говорила далі: «У брата поганий характер. Він ображає свого учня. Приймай мене за свого вчителя. Ти можеш легко й не поспішаючи навчитися в мене багатьох прийомів і навичок. Тобі навіть не треба терпіти жодних страждань». Я відповів: «Хто один день був учителем, той на все життя залишається батьком. Я не можу зрадити вчителя». Даоська черниця розлютилася й дорікнула мені: «Я зруйную цю печеру й кину тебе в глибоке озеро, де черепахи тебе з’їдять». Я був непохитний: «Якщо ти це зробиш, отже, ти не вдосконалюєшся». Даоська черниця розгнівалася, розвернулася і пішла. Незабаром повернувся учитель. Він подивився на мене і сказав: «Ти гарний учень. Учитель у тобі не помилився».

Після цього тяжкі дні поступово зникли. Вчитель говорив зі мною доброзичливо й часто розповідав мені про даоські техніки й історії Будд. Він навчив мене практикувати певні прийоми. Вчитель неодноразово наголошував: «Суть цієї школи така: „Свідома душа (шишень) помирає, початковий дух (юаньшень) народжується“. Шишень викликає в людей пристрасті й робить їх жадібними. Ти мусиш стримувати свій шишень; не дозволяй йому проявлятися. Початковий дух (юаньшень) досягне великої свободи й звільнення». Через п’ять років учитель дістав книгу, обгорнуту в шовкову тканину, і сказав: «Незабаром я передам тобі цю секретну книгу. Через 20 днів вирушай у гори і вдосконалюйся. Тепер тобі треба залишити цю печеру».

Залишивши гору, на якій жив учитель, я зустрівся з іншим вдосконалювальником. Він сказав мені: «Брате-даосе, у твоїй сумці лежить щось дуже цінне. Воно яскраве й блискуче і з’єднується прямо з Небесним палацом. Але тобі ще далеко йти. До того ж попереду дорогу перегороджує гнилий демон, що вимагає плати. Брате-даосе, бережи себе». Я сказав: «Які принципи стверджують, що вдосконалення є легкою справою? Я абсолютно відданий своєму вдосконаленню, і я маю вчителя, який захищає мене. Як тільки я відкину всі сторонні думки, я зможу вдосконалюватися всім серцем».

«По обидва боки Трьох ущелин річки Янцзи можна знайти багато печер, — відповів вдосконалювальник. — Це чудове місце для вдосконалення. Тобі треба піти туди». Я подякував йому. Зробивши кілька кроків, я озирнувся і більше не побачив тієї людини, навіть слідів не залишилося. Я подумав: «Мабуть, це надприродна істота із секретної книги вдосконалення, за якою я вчитимусь. Вона підказала мені».

Минуло три дні. Раптом я подумав, що треба було б відвідати рідне місто. Мені здавалося, що часу вистачить, і я пішов додому. На мені був зношений халат. Я підійшов до головних дверей і почув, як хтось сказав: «Пані [маючи на увазі мою наложницю] та її син вийшли». Почувши це, я обернувся і пішов. Відтоді я більше не сумував за домом. Уже збираючись іти, я помітив, що підійшли сусіди з чотирирічною донькою на руках. Сусідка мене не впізнала, а їхня дочка подивилася на мене й посміхнулася. Її посмішка була така неймовірно чиста, що це зворушило моє серце.

Я застосував надприродні здібності й дістався Трьох ущелин річки Янцзи. Я знайшов печеру, яка мені сподобалася, і за допомогою надприродної сили зачинив до неї вхід. Потім я почав практикувати. Перед медитацією я дав обітницю: «Я сповнений рішучості вдосконалюватися. Поки я не досягну досконалості, присягаюся не вставати й сидіти в цій печері. Якщо порушу цю обітницю, нехай мене вразить блискавка».

Під час процесу вдосконалення виникали сцени, які відволікали мене. Я бачив, як батьки прийшли до мене в сльозах, але мене це не зачепило. Я почув дихання лютого тигра, що пробирається через запечатаний вхід. Моє серце залишалося непохитним. Я побачив, як дракон влетів до печери і згорнувся кільцем навколо мене. Я залишався нерухомим. Я бачив, як небесні Діви ставлять переді мною їжу й пиття, але мене це також не зачепило. Я бачив, як служителі пекла прийшли й сказали: «Ходімо з нами в підземний світ і викреслимо твоє ім’я зі списку пекла, а потім повертайся до самовдосконалення». Як і раніше, я залишався нерухомим.

Різні люди, Пробуджені, привиди й чудовиська з Неба і Землі поставали перед моїми очима. Моя рішучість не ослабла, й не було сумніву. Я не вставав, незважаючи ні на що. Одного разу я почув дивний звук тонкої сорочки, що рветься, але не розплющив очей. З’явилися також радості самовдосконалення. Я бачив, як мандрую небом — лечу з неймовірною швидкістю. Перед очима вставали гори, річки і земля. Я невиразно відчував, що моє тіло величезне й може вмістити високі гори та великі річки.

Якось переді мною з’явилася молода дівчина і сказала: «Я та дівчина, яка жила по сусідству з тобою. У нас певні стосунки. Зараз мені 16 років, і я дуже хочу самовдосконалюватися. Я хочу вчитися в тебе». Я нічого не відповів. Вона говорила далі: «З малих літ я бачу багато незвичайного, тому не прив’язана до цього світу. Вищі істоти постійно вказували мені, що я маю вдосконалюватися. Пізніше вища істота допомогла мені знайти тебе. Я хочу самовдосконалюватися. Я прошу, щоб ти мене навчав». Я вдав, що не чую її, і не рухався.

Щодня ця дівчина приходила й залишалася на годину. Іноді мовчала, інколи говорила. Вона з’являлася чотири роки. Якось дівчина прийшла і, не сказавши жодного слова, сіла медитувати осторонь. Вона сиділа довго, до самої ночі, притулившись до стіни печери. Потім лягла на бік і заснула. За весь день вона не промовила жодного слова.

Я багато років удосконалювався і бачив суть різних справ, а також знав про обумовлені стосунки в цьому світі. Але я не розумів ситуації з дівчиною. Вона була справжньою — із плоті й крові. Дівчина не була ні духом, ні демоном, ні злом. Це мене приголомшувало.

Якось дівчина опустилася переді мною на коліна і сказала: «Я щиро вдосконалюватимуся. Якщо вчитель не прийме мене, то я і далі стоятиму навколішки до виснаження і не встану. Я присягаюся не вставати». Дівчина дуже довго стояла навколішки, терплячи біль. Хоча мої очі були закриті під час медитації, я бачив, як її шкіра зморщувалася від болю. Я був сповнений рішучості ставитися до цього як до демонічної ілюзії й залишився непохитним.

Якось дівчина розповіла мені: «У минулому житті Цзян Цзия був летючим ведмедем. Він хотів, щоб Споконвічний Бог Небес став його вчителем. Але Споконвічний Бог Небес відмовився вчити ведмедя, тому що тваринам не дозволено самовдосконалюватися. Цей летючий ведмідь мав сильну волю і не припиняв кланятися, не рухаючись із місця. Споконвічний Бог Небес задрімав. Коли він прокинувся, минуло 800 років. Тіло летючого ведмедя, уже перетворилося на попіл, але його Первісний дух кружляв над Землею. Споконвічний Бог Небес був зворушений і сказав: „Іди й перетворитися на людину. Тоді я неодмінно прийму тебе“. Тепер я маю людське тіло, і я хочу самовдосконалюватися. Вчителю, чому ти мене не приймаєш? Якщо я помру й перевтілюся в камінь, то проґавлю шанс самовдосконалення. Хіба це буде не твоя вина?»

Її слова змусили мене замислитись. Мені здалося, що вони мають сенс. Але якщо це демон спокуси використовує її, щоб збити мене з пантелику, то якщо я встану, тоді помру в печері. Мені краще бути обережнішим.

Я медитував далі, як завжди, а потім побачив зустріч із дівчинкою і її чисту усмішку, а потім — дівчину, яка стоїть перед обличчям неминучої смерті. Я подумав: Що ж робити? Я вагався кілька днів. Це вже серйозно заважало медитації. Раптом у моїй голові пролунав голос: «Прийми рішення через півмісяця». То був дуже сильний голос. Тоді я нарешті зміг увійти до стану споглядання (спокою). Дівчина зникла.

Півмісяця промайнули непомітно, і перед моїми очима з’явилася лінія золотих ієрогліфів: «День завершення вдосконалення — це час смерті». Я не усвідомлював, що мені доведеться відкинути людське тіло після досягнення досконалості. Перед очима, хоч і невиразно, з’явилася Імператорська колісниця. Я бачив небесного журавля й небесних служителів високого рангу. Я був здивований, побачивши одного із цих небесних служителів, який підвівся. Це була та молода дівчина, яка постійно приходила до моєї печери.

Я був вражений. У голові пролунало: «Швидко поглянь на того, хто стоїть перед тобою навколішки. Врятуй її. Ти маєш свій світ, у який ти підеш». Я розплющив очі й побачив молоду дівчину. Вона, як і раніше, стояла на колінах, але вмирала. Підбурюваний голосом, я, не замислюючись, несподівано встав.

Цієї миті переді мною відкрилися Небеса, повні Пробуджених, що спостерігають за мною. Здавалося, вони чекали на це. Один Пробуджений розгорнув аркуш паперу з моєю присягою, яку я дав у печері. Інший приготував електричну квітку, щоб вразити мене блискавкою. Тієї ж миті мене вбили. Я вийшов із фізичного тіла й повис у повітрі. Моє тіло стало легким і прекрасним.

Я бачив своє покалічене тіло в печері поряд із тією молодою дівчиною. Насправді вона переродилася зі шматочка магнітної залізної руди з Небес. Цей магнетит називався Ці Цзоші (що означає «Скеля, що стоїть»). Саме тоді, коли я почав займатися самовдосконаленням, Ці Цзоші втілилася в дівчинку. Її метою було змусити мене встати. Вона виконала місію, яку їй довірили Пробуджені у Вищому світі.

Найбільше мене спантеличило те, що я побачив іншого себе, що сяє здоров’ям і енергією. Він вийшов із мого тіла, несучи із собою всілякі надздатності. Потім з’явився мій учитель, і той, другий «я», вклонився йому. Вчитель посадив цього іншого мене на Луань [міфічний птах, схожий на птаха Фенікс], і вони разом полетіли. Я був зовсім спантеличений.

Один Пробуджений сказав мені: «Іди негайно реінкарнуйся. У тебе є нескінченний блиск і слава, щоб насолоджуватися в наступному житті». Я запитав: «Я вдосконалювався не для блиску й слави. Чому вчитель не взяв мене із собою? Кого ж він забрав?» Пробуджений не промовив ні слова. Інший Пробуджений сказав: «Ти маєш просто швидко піти й перевтілитися. Не втрать час». Коли мене проводжав інший Пробуджений, я почув, як ще один Пробуджений сказав: «Це несправедливо». Інший Пробуджений відповів: «Це завжди робилося так, й ось так це відбувається. У цьому немає жодної помилки. Хоча цей удосконалювальник побачив, що сталося, але не зовсім розуміє сенс цього. Щойно його мозок очиститься, він забуде про все».

Почувши ці слова, я раптово відчув нестерпну тугу, яку неможливо точно описати словами. Я переглянув процес удосконалення. Воно було дуже старанним. А в результаті мене чекало переродження. Мене охопили почуття повної безнадії та розпачу. Тієї миті я подумав багато про що. У цьому стані моє мислення стало відкритим і надзвичайно активним. Я зумів розібратися в багатьох питаннях, зв’язавши їх докупи, і здогадався, що сталося. Я знав, що те, що я зрозумів, було правильним.

Я пригадав той час, коли ще не вважав даоса своїм учителем і почув голос: «Старанно вдосконалюйся. Не думай про повернення додому». Потім згадав голос, який сказав перед моєю смертю: «Швидко поглянь на того, хто стоїть перед тобою навколішки. Врятуй її. Ти маєш свій світ, куди ти підеш». Це говорив той самий голос. У вирішальних ситуаціях ці думки й голоси виходили зсередини мене. Можливо, вони належали іншому «мені», який керував моїми думками й контролював моє тіло?

Я подумав: «Я старанно вдосконалювався, а результатом стало переродження. Істинний Плід здобуло інше життя. Хто воно? Може, те інше життя запозичило моє тіло, щоб удосконалюватись? Адже саме це сталося, правда? Мій учитель сказав, що змінив мій життєвий шлях, але насправді це був життєвий шлях іншої істоти, а мені, як і раніше, треба перероджуватися, чи не так? Учитель сказав, що запланував шлях удосконалення. Невже воно приречене бути таким, що я присягаюся померти в печері, а ця «скеля» (дівчина) була запланована давним-давно? Усе було зумовлено, і я просто грав за сценарієм. Той, хто дістав усе, виявився іншою людиною. Чи не надто безсердечна ця домовленість? Хіба мене не використали?

Ніхто не міг підтвердити мої припущення про те, що сталося, і ніхто не відповів на мої запитання. Я швидко переродився.

Відтоді, як я дізнався про це, минуло три роки. Я неохоче писав цю статтю. І хоча я наважився на це, але дійшовши до епізоду зі смертю в печері, надовго відклав ручку. Занадто боляче згадувати про таке. Я не хотів писати про це. Мені довелося докласти величезних зусиль, щоб дописати статтю. Але я розумів, що просто не хочу турбувати болючі спогади й знову переживати безпорадність і горе.

Я також згадав, як удосконалювався в інших життях. Почавши практикувати Фалунь Дафа, я прочитав у «Поясненні змісту Великого Закону Фалунь» слова Вчителя:

«У системі Дао один учитель навчає лише одного чи двох учнів, причому серед них лише один має можливість засвоїти суть вчення. Вони дуже суворі зі своїми учнями, і б’ють учнів майже за все. Нікому немає діла до того, витримаєш ти це, чи ні. Треба щоб ти це пройшов. Тому зазвичай вони вдаються до примусових заходів: зв’язують учневі ноги й руки за спиною, щоб сам учень не міг розв’язати мотузку; навіть уже лежиш, і то не можеш цього зробити. Тому деякі від болю непритомніли. Це відбувалося в минулому. Самовдосконалюватися на той час було дуже важко» («Лекція Закону для чанчуньських консультантів Фалунь Дафа»).

Коли я читав цей абзац, мене глибоко вразили слова Вчителя. Читаючи, я скривився, відчуваючи якийсь біль у серці. Біль і страждання, описані вище, я пережив по-справжньому. Серце тремтіло. Коли я прочитав розділ у Книзі «Чжуань Фалунь» «Хто практикує, той і отримає Гун», відчув велику вдячність Учителю, яку не можу висловити словами. Мої сльози текли нестримно. Я був такий зворушений, дізнавшись, що тепер можу по-справжньому самовдосконалюватися. Я можу повернутися додому. Я відчуваю, що шановний Вчитель по-справжньому добре ставиться до своїх учнів.

У минулому практика вдосконалення передбачала переживання безлічі страждань, але це не було справжнім самовдосконаленням. «Дівчина-камінь» у наведеній вище історії колись існувала на 28-му рівні небес. Я випадково кинув її у воду. Раніше вона перебувала в особливому місці, де могла вбирати необхідну енергію Неба й Землі, але після падіння у воду не могла вибратися. У воді вона почала нескінченно ображатися на мене. Потім вона підкорилася умові Пробуджених перетворитися на дівчину, щоб змусити мене встати. Схоже, що все на шляху вдосконалення відбувається з якоїсь причини. Ніщо не буває випадковим.

У вдосконаленні за Дафа наш шановний Учитель Лі дав нам усе найкраще й милосердним чином розв’язав усі минулі образи й ворожнечу. До того ж Учитель захищає й рятує нас. То як ми можемо розслаблятися? До того ж Учитель чітко пояснив, як треба вивчати Фа і яким буде результат:

«Якщо можеш удосконалюватися як на початку, обов’язково досягнеш успіху». («Лекція Закону у Всесвітній День Фалунь Дафа»)

Я написав це для нагадування співучням про те, що в минулому вдосконалювальники, які погано чинили, втрачали життя. І незалежно від того, як вони вдосконалювалися, це вдосконалювався Фу-юаньшень відповідно до порядків, встановлених дуже давно. Удосконалювався і вдосконалювався… Проте Чжу-юаньшень ніколи не міг отримати Істинного Плоду. Він марно вдосконалювався, і його використовували для вдосконалення іншої істоти. Тому нам треба дорожити можливістю вдосконалюватися за Дафа, щиро вдосконалювати себе й беззастережно дивитися в себе. Вдосконалюючись добре, ми станемо гідними милосердного порятунку шановним Учителем і, нарешті, повернемося до свого справжнього дому на Небі.

Стаття від серпня 2020 р.