Самовіддане благородство імператриці Чжансунь

(Minghui.org) Синівська шанобливість займає особливе місце у традиційній культурі Китаю. Згідно з Конфуцієм — це незаперечний принцип Неба й Землі і вказана Небесами соціальна норма для людства. Таким чином, Конфуцій розглядав синівську шанобливість як основу правильної поведінки людини.

Є безліч історій як минулих часів, так і теперішнього часу про те, як китайці застосовували синівську шанобливість у повсякденному житті. Нижче ми хотіли б поділитись історією про імператрицю Чжансунь.

Імператриця Чжансунь була дружиною імператора Тайцзуна, прабатька династії Тан. Вона увійшла в історію як доброчесна імператриця і вважалася взірцем для майбутніх дружин імператорів.

Народжена в аристократичній сім'ї, майбутня імператриця у дитинстві здобула традиційну освіту. Визначні риси її характеру виявлялися вже тоді, коли вона була маленькою дівчинкою: вона була м'якою, доброю, чесною і не за роками мудрою.

Провісник якось назвав її доброчесність безмежною і передбачив, що вона буде здатна виконувати обов'язки першорядної важливості. Їй також сказав, що якщо вона слідуватиме природному перебігу долі, то користуватиметься безпрецедентною пошаною та повагою.

Коли їй виповнилося вісім років, сталася трагедія: її батько помер, і дівчинку відправили до дядька Гао Шиляня.

У 13-річному віці її видали заміж за 17-річного Лі Шиміня, другого сина Лі Юаня, на той час губернатора Тайюаня. Попри молодість, вона дотримувалася високих стандартів у виконанні обов'язків дружини. Вона багато часу, сил і думок присвячувала турботі про батьків чоловіка, підтримці чоловіка та освіті дітей.

На дев'ятому році періоду Уде династії Тан (626 р. н.е.) засновник династії імператор Гаоцзу (що раніше називався Лі Юанєм) передав трон Лі Шиміню, заповівши йому титул імператора династії Тан. Так Лі Шимінь став імператором Тайцзуном, а через 13 днів Чжансунь стала імператрицею, як і передбачалося в пророцтві віщуна.

Імператриця Чжансунь не виявляла зарозумілості та залишалася скромною. Вона продовжувала відвідувати свого свекра, колишнього імператора, як це робила до того, як вони з чоловіком стали правителями. Щодня вранці та ввечері вона приходила до нього скласти шану. Вона часто нагадувала служницям палацу, щоб вони добре дбали про нього, і стежила за тим, щоб усі потреби батьків чоловіка були задоволені.

Імператриця була неупереджена і добра стосовно наложниць імператора. Її шляхетний, прямолінійний характер подавав приклад наложницям і забезпечував мирні відносини між ними. Завдяки їй у гаремі імператора Тайцзуна не було інтриг, які властиво плести наложницям, що дозволяло імператору повністю присвятити себе державним справам.

Сама імператриця жила скромно. Вона брала тільки те, чого дійсно потребувала, і не прагнула розкоші та надмірностей. Наслідуючи її приклад, весь імператорський двір дбайливо ставився до коштів, поки вона була при владі, і намагався не витрачати ресурси марно. Цей простий спосіб життя розповсюджувався на усіх, навіть на членів її сім'ї.

Коли Лі Ченцянь, старший син імператриці Чжансунь, був призначений наслідним принцом, його годувальниця Суйань почала скаржитися імператриці. Суйан вела всі домашні справи в покоях принца і на власні очі бачила, наскільки старим було його майно та яким мізерним був бюджет. Вона благала імператрицю бути щедрішою, оскільки принц — майбутній імператор і повинен мати відповідне багатство. Але імператриця Чжансунь відхилила її прохання.

«Саме тому, що він є спадкоємцем престолу, єдине, чого йому може не вистачати — це заслуг та чесності, — сказала вона Суйань. — Він ще має багато чого навчитися і повинен заслужити повагу своїх підданих. То хіба його має турбувати вік побутових речей?»

Чесність і мудрість імператриці підкорили весь імператорський двір, і майже всі були раді підкорятися її рішенням і дотримуватися її порад.

На восьмому році правління Тайцзуна (епоха Чженгуань, 634 р. н.е.) імператриця Чжансунь супроводжувала імператора до палацу Цзючен. Дорогою вона застудилася, що призвело до загострення старого захворювання. Протягом наступних півтора року її стан різко погіршився.

Влітку десятого року епохи Чженгуань (636 р. н.е.) імператриця Чжансунь, вмираючи, нагадала імператору Тайцзуну, щоб він добре ставився до своїх праведних міністрів і не дозволяв її родичам обіймати високі посади при імператорському дворі. Вона також попросила не влаштовувати їй пишного похорону.

Проте імператор Тайцзун наказав збудувати мавзолей Чжаолін на честь улюбленої імператриці. Неподалік місця поховання була зведена вежа, щоб душа імператриці могла в будь-який час насолоджуватися гарним краєвидом. Мудрий імператор таким чином висловив своє непорушне захоплення чеснотами імператриці та тугу за померлою дружиною.

Імператриця Чжансунь провела на землі лише 36 років. Але за цей час вона не лише завоювала повагу та захоплення підданих, але й подала майбутнім поколінням приклад того, якою має бути доброчесна дружина та доброзичлива мати.