Дорогоцінна нагода, яка випадає раз на тисячі років (частина I)

(Minghui.org) Минуло 30 років відтоді, як Фалунь Дафа був представлений світу, і 28 років, як я почала практикувати за Дафа.

28 років тому я відвідала три курси лекцій Фа та два вступні семінари, які Вчитель проводив у Китаї. Мені дуже пощастило особисто слухати лекції Вчителя.

Хоч компартія Китаю (КПК) переслідує Фалунь Дафа вже довгі роки, я ніколи не вагалася у своїй вірі. Дафа глибоко вкоренився в моєму серці, і ніщо не може змінити цього.

Декілька незвичайних випадків, що відбулися до отримання Дафа

Я народилася у 60-х. Моє дитинство було сповнено страждань. Багато моїх літніх родичів стали жертвами переслідування комуністичною владою, а деякі покінчили життя самогубством під час «Культурної революції». Батьки були змушені виїхати до сільської місцевості. Через життєві негаразди я виросла фізично слабкою, психічно пригніченою і стала досить замкненою.

При смерті

Коли мені було 14 років, я серйозно захворіла. На той час я жила з мамою у сільській місцевості, де ходила до школи. У сільських школах існувала так звана програма «навчання через працю», тобто школярі мали виконувати сільськогосподарську роботу.

Іноді треба було косити траву і перевозити землю, іноді витягувати водорості зі ставка на корм худобі. Іноді мені доводилося під час менструації стояти до пояса у воді, витягаючи водорості. Після цього місячні стали тривати понад місяць, а потім узагалі не припинялися. Я стікала кров'ю, і ніякі ліки та уколи не допомагали. Мені довелося залишити навчання через хворобу.

Я була дуже слабка. Обличчя було таким блідим, що люди лякалися, дивлячись на мене. Мама дуже турбувалася і всюди шукала ліки та людей, які могли б мені допомогти. Якось вона дізналася, що мене може вилікувати літній лікар китайської медицини, і попросила когось відвезти мене до нього у клініку на триколісному велосипеді. Але коли ми приїхали, його там уже не було. Мама безсило впала на підлогу і почала істерично плакати. Я ніколи не бачила, щоб вона так плакала. Це було страшно. Підійшли співробітники лікарні та почали її втішати. Мама плакала і казала: Що мені робити? Моя дитина вмирає».

Коли ми вийшли з клініки, мама зі сльозами на очах запитала, чи не хочу я чогось. Вона обіцяла, що придбає для мене все, що я захочу. Ми тоді були дуже бідні. Почувши це від мами, я подумала, що невдовзі помру. Я сказала, що хочу книжку.

Ми пішли до єдиної книгарні у селищі. Там було дуже мало книжок. Я подивилася на книгу з трьома ієрогліфами на обкладинці та показала на неї. Продавчиня в магазині сказала, що це книга з філософії, і поцікавилася, чи я зможу її зрозуміти. Я сказала, що не знаю точно, чого хочу, але знаю, що це має бути щось із глибоким змістом. Мама купила мені книгу, і ми поїхали додому.

Вдома я тихо лягла на ліжко і почала переглядати книгу. Але це було не те, що я хотіла. Я закрила її і почала чекати смерті. Я не відчувала страху, але не була готова піти. Мені було шкода маму, яка так багато робила для мене, а я ще не відплатила їй тим самим. Раптом я відчула, що щось змінилося, і в мене виникла думка, що я здорова.

Я повільно встала і пішла до туалету. Там я виявила, що більше не стікаю кров'ю. Я підійшла до мами і сказала: «Мамо, я здорова».

Мама здивовано спитала: «Правда? Але ти ще не вживала ліків. Що трапилося?»

Я не знала, що відповісти. Як я одужала? Хто мене врятував? Я не мала відповідей.

Дивна зустріч

Іншим разом я зібралася поїхати автобусом, щоб відвідати бабусю. Це було у 70-х роках. Людей було більше, ніж автобусів, і люди не ставали в чергу. Як тільки під'їжджав автобус, вони безладно вдиралися всередину. Було літо, стояла спека. Зрештою, я теж втиснулася в автобус. Мене штовхали з місця на місце і зрештою штовхнули до вікна. Раптом людина, що сиділа поруч, вийшла з автобуса. Я з полегшенням опустилася на сидіння.

Незабаром я помітила худу літню жінку поруч зі мною. У неї були маленькі забинтовані ніжки. Я хотіла поступитися їй місцем, але, глянувши на переповнений автобус, передумала і відвернулася до вікна.

Вона пробурмотіла: «Храм може бути зруйнований, але Будда залишиться». Вона пробурмотіла ще щось. Мені стало ніяково, і я встала, але її ніде не було. Автобус не зупинявся, куди вона могла подітися? Це було так дивно. Я не зрозуміла, що вона мала на увазі, коли казала: «Храм може бути зруйнований, але Будда залишиться». Але ця думка надовго залишилася у моєму серці.

Я дорослішала, пливучи в бурхливому потоці життя, і в мене були злети й падіння. Я відчувала гіркоту і втому, коли змагалася з іншими заради особистої вигоди. Часто я дивилася на небо і питала себе: навіщо живу? Хто там головний? Я шукала відповіді у книгах, але нічого не знаходила.

Перше знайомство з Фалунь Дафа

Якось 1993 року мама, яка любила практикувати цігун, розповіла мені про Фалунь Дафа (Фалуньгун) і дала почитати книгу «Фалуньгун». Я прочитала її, і моє серце було зворушене. На той час у суспільстві панував матеріалізм. Кожен гнався за грошима, і люди плели інтриги одне проти одного. Але ця книга розповідала, як удосконалювати свідомість і бути гарною людиною!

Через пропаганду компартії Китаю я була атеїсткою. Коли я прочитала у книзі, що люди можуть удосконалюватися до статусу Бога та Будди, дуже здивувалася. Немов яскраве світло пронизало темряву і проникло мені в саме серце: виявляється людина може стати такою благородною!

У той день я дивилася, як мама виконує вправи Фалуньгун, і її рухи здавались мені чудовими. Серце наповнилося незрозумілою радістю. Я спробувала повторити вправи і відчула, як щось крутиться у моєму тілі.

Я відчула якусь могутню силу і мені захотілося більше дізнатися про практику. Я чула, що Учитель Лі Хунчжи, засновник Фалунь Дафа, проводив заняття по всій країні. Він уже провів 13 курсів у Пекіні. Багато хто очікував, що Вчитель Лі знову приїде до Пекіна.

Наприкінці 1993 року я дізналася, що Майстер Лі приїхав до Пекіна і разом з учнями лікував людей на Східній виставці здоров'я. Результати були чудовими. Одна паралізована людина встала з інвалідного візка і пішла, а ще одна жінка, у якої спина була зігнута на 90 градусів, розпрямилася!

З великими труднощами мамі вдалося купити квиток на третю презентацію, яка мала відбутися під час виставки здоров'я. Її організатори спеціально запросили Вчителя до участі. Перша презентація пройшла дуже успішно, і багато хто захотів теж потрапити на неї. Тому організатори виставки додали ще кілька презентацій у розклад, зокрема одну на день закриття. Саме на останньому семінарі я вперше побачила Вчителя Лі, який на той час мав велику пошану в Пекіні.

Того незабутнього ранку ми з мамою попрямували в актову залу. Вона уже була сповнена людьми. Я взяла маму за руку і пішла до сцени. Побачивши, що у четвертому та п'ятому рядах біля дверей було кілька місць, на яких лежав одяг, я підійшла, зняла одяг і сіла з мамою на ці місця.

Я подумала, що це місцеві співробітники зайняли місця для своїх родичів. Але ж кого це хвилює! Не турбуючись про це, я сіла. Через деякий час підійшли дві жінки й почали шукати одяг. Я сказала, що вони не мають жодного права займати місця таким чином. Вони не сперечалися і пішли. Пізніше я зрозуміла, що це були практикувальники Дафа, які прийшли рано-вранці допомогти в підготовці до заходу.

Потім у галасливому залі пролунали оплески, я підвела очі і побачила, що Вчитель стоїть біля входу в зал і дивиться на нас. На мить я завмерла: ця людина була така велична і праведна!

Високий і стрункий, Учитель виглядав молодшим, ніж на фотографіях у книзі. На ньому був простий одяг, але дуже охайний і чистий. Обличчя Вчителя було добрим, а від нього самого виходила шляхетна сила. Дивлячись на Вчителя, люди відчували побожний трепет. Всі навколо мене простягали руки, щоб потиснути руку Вчителю, а я стояла як укопана і не наважувалася поворухнутися. Вчитель усміхався і тиснув усім руки, прямуючи до трибуни.

Як тільки Вчитель почав читати лекцію, в залі миттєво запанувала тиша. Вчитель сказав, що більшість із нас прийшли сюди, щоб вилікуватися від хвороб. Я подумала, що хочу послухати лекцію. Потім Учитель глянув на нас і сказав, що є ще люди, які прийшли послухати теоретичні міркування. Я здивувалась: «Учитель знає, про що думають люди!»

Мені було дуже цікаво все, про що казав Учитель. На багато питань, які довго мене мучили, Вчитель відповів. У тому числі він розповів про доісторичну культуру та про те, що люди не походять від мавп! Я ніколи раніше не ходила на заняття цігун, і мене вразили великі та глибокі принципи традиційної практики. Якраз коли я подумала, що добре було б побувати й на інших заняттях цігун, Учитель сказав:

«Хтось із вас, можливо, думає: «Сьогодні відвідав лекцію із цігун, закінчив слухати лекцію Лі Хунчжи. Виявляється, цігун настільки широкий і глибокий! Наступного разу, коли будуть іще лекції з інших цігун, я теж піду послухати». Я скажу: у жодному разі не йди. Якщо почнеш їх слухати, то через вуха в тебе проникне погана істота. Спасти людину дуже важко, змінити твоє мислення дуже важко, налагодити твоє здоров’я теж дуже важко. Фальшивих майстрів цігун сила-силенна. Навіть справжні майстри прямого успадкування... чи є ті майстри дійсно чистими? Деякі тварини дуже могутні. Ці створіння не можуть вселитися в тих майстрів. Але й майстри не можуть їх вигнати. Вони не мають такої сили, щоб у великих масштабах чіпати цих істот, зокрема у своїх учнів. Попри те, що майстер цігун випромінює Гун, у його учнів усе настільки намішано, що вони мають яких завгодно створінь. Сам же майстер дуже праведний, а ось його учні неправедні та одержимі всілякими футі. Чого вони тільки не мають» («Чжуань Фалунь», лекція шоста).

Я одразу все зрозуміла і вирішила вивчати Фалунь Дафа Вчителя Лі.

Наприкінці презентації Вчитель попросив усіх у залі підвестися. Він сказав, що попросить нас тупнути спочатку лівою, а потім правою ногою.

Коли Вчитель сказав «тупнути», він махнув рукою. Мені здавалося, що рука Вчителя була дуже довгою, і рух був швидким і сильним. Махнувши рукою, Вчитель наче щось схопив і пішов за сцену. Він підійшов до задньої частини сцени, нахилився, розтиснув долоню, наче щось поклав, а потім махнув рукою в повітрі.

Двогодинна презентація, здавалося, закінчилася дуже швидко. Мені хотілося ще послухати і не хотілося йти. Я думала, чи знову Учитель заговорить. Коли я міркувала, Вчитель повернувся до мікрофона і оголосив, що проведе семінар у Тяньцзіні. Він сказав, що ті, хто з Пекіна, можуть поїхати, і пояснив, де купити квитки. Я відразу ж вирішила їхати, хоч би як далеко це було. Того дня мені вдалося купити квиток на курси у Тяньцзіні.

Вийшовши із зали того дня, я відчувала спокій та легкість. Мені здавалося, що я можу злетіти. Пізніше я зрозуміла: це завдяки милосердному благословенню Вчителя!

Відвідування першого семінару Фалунь Дафа у Тяньцзіні

1. Незвичайна школа цігун

Для людини на зразок мене, яка ніколи не займалася цігун і не мала уявлення про традиційну культуру, це був процес справжньої трансформації тіла та свідомості.

Першого дня занять Учитель Лі, засновник Фалунь Дафа, очистив моє тіло. Я стала дуже спокійною і мені було комфортно. Наступного дня, коли Вчитель говорив про небесне око, я відчула, як маленька турбіна обертається всередині чола. Так тривало щодня. Через кілька днів я раптом побачила, що від тіла Вчителя походить світло, проникає крізь дах і відлітає в нескінченність. Я подумала: «Хіба він не Будда?»

Учитель сказав:

«Відсьогодні в деяких з вас усе тіло морозитиме, неначе ви важко застудилися, можливо, навіть болітимуть кістки. Більшість людей відчуватиме локальний дискомфорт — болітиме нога, паморочитиметься голова. Імовірно, ти вважав, що завдяки вправам цігун вилікував ті хворі місця, які мав раніше. Також можливо, якийсь майстер цігун вилікував їх тобі. Але зараз усе знову повторилося. Це тому, що він тебе не вилікував, а лише відсунув хворобу назад, і вона все ще залишається в тому місці. Він зробив так, щоб ти не захворів тоді, а захворів у майбутньому. Ми маємо все це вивернути, викинути все це з тебе, цілком викорчувати» («Чжуань Фалунь», лекція друга).

Все, про що говорив Вчитель, відбувалося зі мною в той час: біль у ногах, головний біль і озноб, як за сильної застуди. На той час у мене вже не було тривалих кровотеч під час менструації, але менструації були нерегулярними: раз на два-три місяці. На лекціях Вчитель відрегулював моє тіло. З того часу місячні стали регулярними. Навіть зараз, коли мені майже 60 років, у мене, як і раніше, є менструації.

Як і минулого разу, Вчитель знав усе, про що я думала. Коли Вчитель говорив про Тіло Закону, я наївно думала, чи воно слідуватиме за мною, як тінь, і як незручно буде, якщо я захочу до туалету. Тоді Учитель сказав, що Тіло Закону не слідуватиме за людиною за таких обставин. Коли Учитель говорив про вправи, я подумала: чи маю я бути в колготках під час виконання вправ? Тоді Учитель сказав, що потрібно одягати вільний одяг, коли робимо вправи.

У той час мені подобалося говорити Майстер Лі, бо я не знала, що існує такий почесний титул, як «Майстер» (китайською Шифу, тобто Батько-Учитель). Але, почувши, як співучень каже «Майстер», я подумала, що це схоже на те, як говорять на фабриці, і подумала, що «Учитель Лі» звучить ввічливіше.

За день до початку занять слухачі курсів зібралися поспілкуватись у холі перед аудиторією. Оскільки я нікого не знала, стояла біля входу одна.

Раптом я помітила Вчителя, що входить із вулиці до будівлі. Коли він проходив повз мене, я тихо покликала: «Учитель Лі!» Вчитель зупинився, повільно обернувся і пильно подивився на мене. Він нічого не сказав, але поставив долоню вертикально на рівні грудей. Вираз його обличчя був урочистим. Тієї хвилини я трохи розгубилася, оскільки не знала, як відповісти на вітання. Тому, просто наслідуючи Вчителя, я теж підняла долоню вертикально. Вчитель не говорячи ні слова, повернувся і увійшов до зали.

Під час занять Вчитель пояснив, що жест «Хеши» — це буддійський етикет: «Я можу робити жест Хеши однією рукою, а ви ні».

Люди залилися сміхом. Я відчула, що моє обличчя горить, і мені хотілося провалитися крізь землю. Як же важко було Вчителю мати справу з такими учнями, як я, які не мали жодних знань про вдосконалення!

Потім перед заняттями Вчитель розповів історію вдосконалення даоса. Тоді я ще думала про свою незручну зустріч з Вчителем і не дуже уважно слухала цю історію.

Через двадцять із лишком років, коли одного разу я була засмучена через те, що в мене нічого не виходило, мені раптом згадалася ця історія. Несподівано я зрозуміла її сенс, і в мене з'явилася впевненість у собі.

На лекціях Фа у мене часто лилися сльози. Кілька разів я поверталася з лекцій дуже схвильованою і плакала так сильно, що в мене мало не розривалося серце. Я думала: «Я так довго і наполегливо Вас шукала!» Тоді я не знала, чому так відбувається. Я рідко плачу, і батьки навіть казали, що я безсердечна. Але дивлячись на Вчителя, я не могла стримати сліз.

Іноді, дивлячись на Вчителя у залі, я намагалася згадати, де бачила його раніше? Я нічого не могла згадати, але відчувала, що давно шукала Вчителя і сьогодні нарешті його знайшла.

Тоді я тільки отримала Фа, тому, природно, не могла уявити собі, що ще до отримання Фа Дафа вже захищав мене. Ще більш неймовірно те, що, перебуваючи на межі смерті в підлітковому віці, я шукала книгу «Чжуань Фалунь», яку Вчитель ще мав написати.

2. Чиста земля

Коли Вчитель проводив дев'ятиденні курси, плата за навчання для нового учня складала лише 50 юанів, тоді як квиток на концерт у Пекіні того року коштував кількасот юанів. Важко описати словами, як багато дав нам Учитель!

На семінарах Фа я відчувала, що знаходжусь на чистій землі, далеко від усього хаосу світу. Слухати Фа Учителя дорівнювало питтю солодкої роси, що очищає душу.

Якщо людина має ненависть і образу, то послухавши Фа Вчителя, вона більше не триматиме образу; якщо хтось відчуває, що життя і суспільство несправедливі до нього, то, послухавши Фа Учителя, перестане так вважати.

Учитель сказав:

«Скільки справ хаотичних у світі людському

Пройшовши дуже багато любові та ворожнечі

Серце злісне, карма велика, немає надії

Дафа повністю вирішив все із самого початку»

(«Вирішилася велика катастрофа», зі збірки поезій «Хун Інь-2», неофіційний переклад).

Вчитель несе відповідальність за людей та суспільство. На курсах завжди були добрі люди, які робили добрі справи. Наприклад, вони збирали втрачені речі і повертали їх законним власникам, мовчки допомагали прибирати туалети і підтримували чистоту, допомагали новим учням, і т.п. В аудиторії панувала добра атмосфера спокою і згоди.

Тоді я часто думала: «Яким би холодним і жорстким не було людське серце, вчення Будди розтопить і пом'якшить його». З цього дня у мого неспокійного серця з’явився причал, а в моєму заплутаному житті з'явився напрямок.

В останній день занять Вчитель відповідав на запитання учнів. Я тоді нічого не запам'ятала. Але я почула, що зміст одного з питань був таким самим, як і те, що хотіла запитати сама: любов до матері — це пристрасть?

Оскільки я дуже любила маму, яка так дбала про мене, то завжди відчувала, що маю відплатити їй тим самим. Тому я також хотіла знати, чи не надто прив'язана до неї?

Відповідь Вчителя була приблизно такою: наша любов як вдосконалювальників повинна бути більшою, і ви повинні любити світ з таким же серцем, яким любите свою матір. Коли я почула відповідь, у мене потекли сльози. Слова Вчителя ще довго лунали в серці. Як же мені пощастило зустріти такого великого Вчителя!

Курси закінчилися, і Дафа змінив моє життя. Я навчилася бути гарною людиною. На роботі я пробачила колезі, який часто конфліктував зі мною, і перестала боротися за особисті інтереси; у суспільстві я перестала мститися тим, хто завдав мені шкоди, і більше не переслідувала особисту вигоду; вдома я налагодила стосунки з батьком і розповіла про красу Дафа родичам та друзям.

Коли у мене виникали конфлікти, коли я ображалася чи колись хтось захоплював мої вигоди, я запитувала себе: «Як би я вчинила, якби цей хтось був моєю мамою?» У той час я не знала, як дивитися в себе, але зрозуміла, що серце любові до моєї мами було найчистішим серцем, яке в мене було в той час, і що я маю ставитись до інших із цим найчистішим серцем і бути безкорисливо доброю до всіх життів.

Колись я прочитала такі настанови стародавніх мудреців: «Турбуйся до того, як вся решта світу турбуватиметься про це, і насолоджуйся щастям після того, як решта світу насолодиться щастям. Поважайте літніх і молодих в інших сім'ях так само, як ми шануємо своїх». Раніше я думала, що це добрі побажання давніх літераторів і реалізувати їх у реальному житті важко. Але після лекцій Вчителя я зрозуміла, що можна навчитися діяти благородно і доброчесно, практикуючи за Фалунь Дафа. І учень Дафа повинен вчиняти навіть ще краще, ніж навчали давні люди. Учитель наставляє нас бути добрими людьми, і Фалунь Дафа творить чудеса.

(Далі буде)