[Конференція Фа у Вашингтоні, ОК] Удосконалюватись і прагнути стати кращими

(Minghui.org)

Вітаю, шановного Вчителя! Здрастуйте, співучні!

Мене вважали спокійною дитиною. Я була тихою, стриманою і слухняною. Допомагала по дому, без нагадувань виконувала домашні завдання, добре вчилася і доглядала молодшого брата. Тому вдома і в школі мене часто хвалили.

Я дуже любила бабусю по материнській лінії, але, озираючись назад, розумію, що вона мене балувала. Мої батьки іноді сварилися і сперечалися, тоді як у будинку бабусі й дідуся було спокійно і приємно. Вони ходили до гарних ресторанів, влаштовували вечірки, робили покупки в дорогих магазинах, подорожували, проводили час у заміському клубі. З ними я насолоджувалася комфортним життям.

Коли мені було шість років, батьки розлучилися. Через два роки мама знову вийшла заміж і планувала переїхати, але я сказала, що хочу жити з бабусею і дідусем. Поки мама вирішувала, як зробити, у бабусі розвинувся рак. Вона померла незадовго до мого десятиліття. Коли бабусі не стало, мене почала балувати мама.

Я росла тихою і сором’язливою, аж до старших класів середньої школи. Хоча життя не було ідеальним, але в основному проходило гладко. Моя найкраща подруга була із забезпеченої сім’ї, і її рідні залучили мене до свого комфортного способу життя. Навчання в школі давалося мені легко, і я звикла до того, що для досягнення хороших результатів мені не потрібно докладати особливих зусиль. Я також звикла чути приємні слова на свою адресу.

До практики за Фалунь Дафа я з ностальгією згадувала ці часи. Але коли почала займатися Дафа, моє розуміння змінилося: можливо, я обмінювала своє Де (чесноти) на ті приємні речі. Тепер я розумію, що деякі справи були заплановані старими силами або вони використовували їх у своїх інтересах.

Виявити пристрасті

Перші кілька місяців удосконалення я не знала, як дивитися в себе. Пристрасті в інших я помічала одразу, але своїх не бачила. Я навіть забула принцип, який засвоїла, бувши звичайною людиною: «Я бачу в інших своє відображення». Учитель побачив моє бажання вдосконалюватись і допоміг мені побачити в собі дух суперництва. Я вважала, що в мене немає цієї пристрасті, і навіть хвалилася цим. Я була така здивована, що розповіла про виявлення в себе прагнення до суперництва другу, який не практикує Дафа. Він засміявся і сказав: «Я міг би тобі сказати це!» Я знову здивувалася. Цей випадок показав, що інші люди іноді можуть бачити в нас те, що так глибоко приховано від нас самих.

Я задумалася про те, чому не можу дивитися в себе. Що мені заважає? І згадала: коли я тільки почала практикувати, одна практикувальниця розповідала в групі про свої пристрасті. Я тоді подумала: «Як вона так легко говорить про це іншим? Якби я мала такі погані речі, не впевнена, що змогла б про них розповісти». Я зрозуміла, що причина, через яку я не можу дивитися в себе, криється в іншій сильній пристрасті — захисті своєї репутації. Мені було нестерпно виставити свої пристрасті перед людьми. У мені було побоювання, що інші побачать мене з поганого боку. Ця сильна і глибоко захована пристрасть заважала мені вдосконалюватися.

Зараз я розумію, що такі пристрасті, як прагнення до збереження репутації, бажання чути приємні речі й суперництво були закладені в мене з дитинства. Й оскільки вони почали розвиватися з раннього віку, то, природно, здавалися частиною мене, тому я їх не бачила. Коли я виросла і стала лікарем, ці уподобання посилилися. Я також любила хвалити себе й дивилася на інших зверхньо.

Як я розумію, прагнення показувати себе, суперництво, фанатизм, захист репутації і прагнення до слави мають корінь у заздрощах. Усі ми знаємо, що Вчитель сказав про заздрість у «Чжуань Фалунь».

Насправді хіба діяльність компартії Китаю не виходить із заздрощів? Хіба дії старих сил також не виходять із заздрощів?

До заздрощів і всіх пов’язаних із нею пристрастей, які її живлять, треба ставитися дуже серйозно.

Попри те, що я досягла деякого прогресу, іноді ці речі ще виявляються. Коли це відбувається, я говорю собі, що це не я, а злі сутності з інших просторів, які намагаються керувати мною. Але коли я припускаю ці погані думки, ті сутності посилюються, і тоді важче їх позбутися. Якщо вони з’являються, я сприймаю їх як дуже мізерні й усуваю.

Пристрасті можуть бути підступними

Я помітила, що пристрасті можуть бути дуже хитрими. Наприклад, здається, що пристрасть до комфорту легко розпізнати й усунути, але насправді вона дуже підступна й може проявлятися по-різному. Можливо, моя пристрасть до комфорту сягає корінням навіть в інші життя.

Наприклад, коли я над чимось працюю, і мені подобається те, що я роблю, пристрасть до комфорту може змусити мене працювати довше, тоді я працюю повільніше, втрачаючи дорогоцінний час. Або, коли я без роздумів і скарг роблю те, що маю робити, пізніше в мене може виникнути думка: «Я зробила те й те, тепер можу трохи відпочити».

Самозадоволення, що з’явилося, підживлює пристрасть до его й комфорту. Я починаю думати, що добре попрацювала, виникає думка про свою велич, тому приходить думка, що можна відпочити. Ось чому Вчитель постійно наставляє нас ретельно просуватися вперед. Самозадоволення — це велика лазівка, якою можуть скористатися старі сили.

Я побачила в себе пристрасть не тільки до фізичного комфорту, а й до душевного. Прагнення до душевного комфорту заважає людині бути відповідальною перед собою та іншими, не дає бути старанним, шукати в собі, загартовувати волю.

Фактично, хіба речі, які гартують свідомість, не є частиною процесу вдосконалення? Як я можу підвищитись, якщо уникаю дискомфорту? Хоча в деяких ситуаціях мені вдається все зробити добре, усе ж таки буває, що я уникаю дискомфортных речей. Наприклад, мені ніколи не подобалося сплачувати рахунки, я навіть не люблю це обговорювати. Тому вже багато років це люб’язно робить мій чоловік. Це не означає, що йому подобається оплачувати рахунки, іноді він засмучується, або нервує. Але він робить це, бо знає, що мені це не подобається робити. Чому я не можу впоратися із цим? Тому що стрес спричиняє душевний дискомфорт, але замість того, щоб відчувати дискомфорт, я волію уникати його.

Вивчаючи Фа, я зрозуміла, що прагнення комфорту дуже небезпечне. Почуття комфорту дуже підступне й хитре. Ця пристрасть може легко навіяти нам думку зробити це або не робити того. Ця думка здаватиметься природною, нібито виходить від нас самих. Комфорт діє як тепла ковдра, огортаючи нас, роблячи людину дуже розслабленою і заколисаною лінощами. Тому й не виходить позбутися почуттів, страху та погоні за славою і вигодою. Пристрасть до комфорту може стати на перешкоді відповідальними перед собою і людьми, яких ми обіцяли врятувати. Тому треба постійно стежити за думками і звичками протягом дня. На мою думку, прагнення комфорту — одна з головних пристрастей, яку старі сили використовують, щоб занапастити практикувальника.

Вразливість — ще одна пристрасть, яка може легко заховатися. Я відчула це минулого року, коли мені здавалося, що на роботі все було несправедливим. Я працювала за контрактом і за правилами компанії була зобов’язана дотримуватися 8-годинного робочого дня, проте мій керівник дав мені величезне завдання з дуже жорсткими термінами виконання. Я відчувала великий психологічний тиск, мені довелося відпрацювати багато неоплачуваних годин, щоб встигнути все виконати. Спочатку я раділа й охоче терпіла труднощі, але потім настала межа мого терпіння. А оскільки контракт неодноразово продовжувався, у мене виникло самовдоволення, і я почала обурюватися несправедливим ставленням. Нарешті, у мене з’явилися невиразні думки, що мені вже однаково, коли ця робота закінчиться, тому що вона була дуже важкою. За кілька тижнів компанія раптово закрила всі позиції підрядників, хоча вони оголосили, що продовжать їх як мінімум на п’ять місяців.

Залишившись без роботи я не вбачала своєї пристрасті до образи. Пізніше я виявила, що все більше дратуюся через дрібниці: наприклад, коли син перериває мене під час роботи, або коли мене просять допомогти, або щось зробити. Я не усувала погані думки, й у моєму просторовому полі почала формуватися погана істота. Терпіння ставало дедалі менше, а невдоволення зростало. Зрештою, стався випадок, який мало не занапастив мене, але, завдяки якому я усвідомила цю жахливу пристрасть.

Образа виникає, коли ми відчуваємо, що нас образили чи з нами вчинили несправедливо. Егалітаризм комунізму (концепція загальної рівності) свідчить, що до всіх потрібно ставитись однаково. Але ми вдосконалювальники, знаємо, що неможливо до всіх ставитись однаково, і, хоча часом щось може здаватися несправедливим, насправді це не так.

Ця пристрасть (образа) може легко посилитися, коли інші кажуть, що з нами вчинили несправедливо. Ми можемо навіть приховати образу в душі, оскільки вважаємо себе правими. Але ж ми — практикувальники. Навіть якщо з нами справді вчинили несправедливо, і всі говорять про це. Ми маємо поставитися до цього з позиції вдосконалювальника. Незалежно від того, кармічний це обов’язок чи перешкоди старих сил, усе відбувається через пристрасть, якої треба позбутися. Хіба це не можливість підвищити Сіньсін? Тому я повинна щиро подякувати тій людині: якби вона не створила цієї ситуації, як би я стала кращою? Як зазначив один практикувальник, можливо, хтось навіть пожертвував собою, щоб допомогти мені підвищитись.

Вразливість — серйозна пристрасть, я на власному досвіді переконалася в цьому. Вона дуже підла й підступна, тому я намагаюся бути пильною. Коли виникає образа, я вже швидше помічаю її, після чого не просто відпускаю образу, а викриваю її та знищую.

Діяти ще краще в майбутньому

Виправлення Законом підходить до завершення і дорогоцінного часу залишилося дуже мало. Але того, що я зробила, далеко недостатньо, адже так багато живих істот ще чекають на порятунок.

Нам надаватимуться шанси вдосконалюватися до кінця. Тому в нас будуть випробування і труднощі. Деякі ситуації справді непрості. Але, я бачу, іноді ми хочемо покращити ситуацію, а не самих себе.

Один зі способів, завдяки якому я і далі вдосконалююся, — не забувати регулярно ставити собі запитання: «Якими мотивами ти керуєшся?» («Чжуань Фалунь», лекція четверта). Це допомагає мені побачити, чи мої спонукання чисті. Але для цього я мушу копати глибше. Іноді здається, що я роблю хорошу справу, наприклад, везу маму в магазин за продуктами, але коли глибше подивлюся, то побачу за цим егоїзм. Попри все, я роблю це тому, що не хочу, щоб мама потурбувала мене, коли я буду зайнята. Або коли я допомагаю комусь, у цьому може бути прихована пристрасть, пов’язана з бажанням показати себе й почути приємні слова.

Питання про те, якими є мої справжні мотиви, допомагає мені виявити і усунути в собі людське мислення, егоїзм, усе, чого потрібно позбутися.

Я побачила, наскільки важливі мої думки. А чому б і ні? Адже вони також матеріальні. Нещодавно, на моєму невеликому каналі на платформі Ganjing World різко побільшало підписників, і я подумала, що він не має так швидко зростати. Очевидно, це була не моя думка, але я не прибрала її. Наступного дня кількість підписників каналу не лише не зросла, а деякі люди навіть відписалися від нього. Пізніше, коли число підписників знову почало зростати, я відчула самовдоволення. І знову деякі підписники відписалися від каналу. Це говорить про те, що я маю пам’ятати про мету того, що роблю: допомагати рятувати живі істоти, а не самостверджуватись. Навіть несуттєві думки мають значення і мають відповідати божественному мисленню.

У нещодавній статті Вчитель зазначив, що ми маємо також допомагати один одному, будь це звичайна людина, співучень або той, хто не вдосконалюється (по-справжньому), але перебуває в середовищі практикувальників. Це наша колективна відповідальність, і ми мусимо робити все можливе, щоб ставитись до всіх із праведними думками. Іноді ми вважаємо, що допомагаємо, але насправді це не так.

Наприклад, думати, що літній практикувальник не здатний робити те чи це, або погоджуватися з тим, що комусь краще побути вдома, коли він погано почувається, замість того, щоб заохочувати його приходити на вивчення Фа. На перший погляд, це може здатися виявом турботи й милосердя, але насправді це людське мислення. Ми маємо дивитися на все з погляду вдосконалення, пам’ятати, що такі (людські) думки штовхають практикувальника на невірний шлях. Навпаки, по можливості потрібно допомагати один одному дивитися на речі з позиції Фа й робити це з добротою, милосердям і раціональністю. Що істота остаточно вибере, звичайно, залежить від неї самої, і ми не можемо чинити тиск чи наполягати. Ми можемо лише пропонувати. Але якщо наше власне мислення людське, не праведне, тоді чим ми їй можемо допомогти?

Одночасно, чи це не є випробуванням для нас? Хіба це не перевірка того, як ми самі думаємо й реагуємо на те, що відбувається, і чи можемо відкинути всі пристрасті та уявлення? Через пристрасть до репутації і приємних слів іноді я мовчала навіть у серйозній ситуації, бо не хотіла засмучувати людину чи боялася, що вона негативно думатиме про мене. Зараз я жалкую про це, тому що деякі люди вже пішли із життя.

Ми також маємо відрізняти добро від зла, а не просто слідувати за іншими. Нещодавня стаття Вчителя навіть попереджає тих людей, які сильно відхилилися від Фа й завдали серйозної шкоди. Але хто б це не був — справжні практикувальники чи звичайні люди, ми не повинні дивитися на них зверхньо. Фактично, ті, хто найбільше заблукав, є найжалюгіднішими й перебувають у великій небезпеці. Нині в суспільстві все перевернулося з ніг на голову. Особливо постраждали молоді люди, їм справді важко відрізнити хороше від поганого. Неймовірно важко протистояти всім негативним чинникам, не знаючи Фа. Нині в суспільстві сприймають і навіть вихваляють всілякі (погані) речі. Якщо нагадувати собі про загальну ситуацію і про те, навіщо ми сюди прийшли, це може зачепити серце практикувальника.

Нещодавно стався схожий випадок, коли я їхала до Західної Вірджинії. Я зупинилася, щоб заправити авто й перекусити. За прилавком стояли три хлопці. В одного була борода, сильний макіяж, сережки і яскраво забарвлене волосся. Спершу в мене з’явилася погана думка. Але я відкинула її, подумавши: «Я маю старатися допомагати всім, з ким зустрічаюся. Немає випадковостей». Інший молодик підійшов прийняти моє замовлення. Я запропонувала йому квітку лотоса й буклет Дафа, які він із радістю взяв. Хлопець із бородою почув, про що я розповідаю, і підійшов послухати. Я запропонувала і йому квітку лотоса й буклет. Він був дуже вдячний, зрадів навіть більше, ніж той юнак, і погодився з принципами Дафа.

Цей випадок став для мене ще одним нагадуванням про те, що не треба формувати жодних поганих думок і уявлень. Якби я не виправила своє мислення, цей хлопець, можливо, не підійшов би до мене, або не погодився б із моїми словами. Він та всі живі істоти, які він представляє, могли бути знищені через мене. Якщо практикувальники в Китаї рятують навіть тих, хто перебуває під контролем зла, хто так жахливо й жорстоко поводився з ними, як я можу звертати увагу на ці незначні зовнішні прояви.

Ситуація справді серйозна. Живі істоти сподіваються, що ми будемо стійкими, що нас не зачіпатиме те, що відбувається у світі. Ми мусимо старанно вдосконалюватись і допомогти їм врятуватися. Це наш священний обов’язок.

Кілька років тому слова Учителя нагадали мені сцену з фільму «Список Шиндлера». Щоб освіжити його в пам’яті, я знайшла на YouTube цю сцену під назвою «Я зробив недостатньо». У фільмі Шиндлер рятує 1100 євреїв. Пізніше Шиндлер отримує від них обручку з вигравіюваним на ній написом «Хто рятує одне життя, рятує весь світ».

У відповідь Шиндлер говорить: «Я міг би врятувати ще більше. Якби заробив більше грошей… Я промотав стільки грошей. Ви навіть не уявляєте, скільки я витратив». Єврей втішає Шиндлера, говорячи, що він зробив дуже багато, але Шиндлер відповідає: «Я зробив недостатньо». Він відкріпив від пальта золотий значок і сказав: «Цей значок… через нього загинула ще одна людина…». Вибухнувши риданнями, він каже: «Я міг би врятувати ще одну людину, але не зробив цього!». Ця сцена нагадала мені про мої пристрасті. Триматися за ці дрібниці, чи варте це того? Чи не буду я, як Шиндлер, ридати від жалю, що пристрасті завадили мені врятувати ще одну людину, яка насправді є набагато більшою, ніж просто одна людина? Як я могла бути такою егоїстичною, коли мені було довірено так багато?

Насамкінець наведу слова Вчителя з «Лекції Закону на конференції Фа в Нью-Йорку, 2016 рік», які завжди нагадують мені про серйозність вдосконалення.

Учитель сказав:

«Ключовий момент полягає в тому, що учні Дафа мають добре виконувати ті справи, які мають виконувати. Але ти навіть удосконалюєшся недбайливо, ти практично не вдосконалюєшся, робиш це час від часу, і в проєктах Дафа з порятунку людей людське серце несе твої пристрасті; ти постійно відчуваєш обурення в душі. Чому ти обурюєшся? Хіба ти не знаєш, навіщо сюди прийшов? Хіба ти не знаєш, наскільки величезну відповідальність покладено на тебе?! Хіба ти не знаєш, що безліч життів чекають, коли ти їх врятуєш? Це твоя відповідальність! Це твоя обіцянка! Коли ви разом виконуєте справи порятунку людей — це шанс, це створення умов для порятунку людей, але ви погано використовуєте його. Якщо ти не виконаєш справ, які неодмінно мають добре виконувати учні Дафа, чи знаєш ти, який великий злочин вчиниш?! (Лекція Закону на конференції Фа в Нью-Йорку, 2016 рік)

Коли я роблю погано, це впливає на багато чого: на людей, яких я зустрічаю і які чекають порятунку, на моє безпосереднє оточення, на істот у моєму маленькому Всесвіті та на істот, яких я уявляю, на кількість зла, на органічні й неорганічні речовини, на матерію, яка перетворюється, на життя в моїй професійній діяльності й багато іншого.

План Учителя найдосконаліший. І тільки від мене залежить, як я йому слідуватиму. Усе взаємозалежне, немає нічого випадкового. Допомагаючи рятувати інших, ми допомагаємо врятувати себе за допомогою процесу усунення своїх пристрастей, перетворення карми й створення Вей Де, і у такий спосіб підвищуємо свій рівень.

Пам’ятаю, я бачила в концерті Shen Yun історію про воїна, котрий відмовився від мирських бажань заради досягнення Дао. Він пішов за своїм учителем і навіть без вагань зістрибнув зі скелі, тоді як інші зіщулилися від страху. У той момент я смутно згадала, що колись у минулому була такою самою. Я також згадала, що була схожа на людину, яка рушила за вчителем, без вагань стрибнула в гарбуз.

Я сподіваюся не втратити такої твердої віри й рішучості в цей останній період, коли найбільше їх потребую.

Вищесказане — моє розуміння на нинішньому рівні. Будь ласка, з добротою вкажіть на все, що не відповідає Фа.

Дякую, Вчителю! Дякую, співучням!