(Minghui.org) Мені понад 70 років, і я почав практикувати Фалунь Дафа в 1996 році. Завдяки випробуванням, пройденим в ув’язненні, я глибоко усвідомив важливість підтримки твердої віри в Учителя й Дафа, незалежно від обставин. Нам важливо зберігати стійкість, щоб пройти через негаразди.

Подолання страху перед виконанням вправ Фалунь Дафа у виправно-трудовому таборі

Після того, як у липні 1999 року компартія Китаю (КПК) розпочала придушення Фалунь Дафа, я поїхав до Пекіна, щоб виступити на захист Фалунь Дафа. Коли я повернувся додому, мене заарештували й засудили до двох років ув’язнення у виправно-трудовому таборі.

Виправно-трудовий табір, до якого я потрапив, був відомий особливою жорстокістю. Я знав, що кілька практикувальників Дафа були замучені до смерті. Спочатку охоронці помістили мене в камеру із двома практикувальниками Фалуньгун. Один зі співучнів запропонував разом виконувати вправи Фалунь Дафа на знак протесту проти переслідування. Я погодився. Але оскільки мене катували в центрі ув’язнення, у моєму серці з’явився страх. Страх зупинив мене, і я не приєднався до співучнів, коли вони виконували вправи. Незабаром прийшли охоронці й забрали їх.

Після цього я відчував сором. Вчитель запланував, щоб ці практикувальники допомогли мені подолати страх. Чому я відступив у критичний момент? Хіба страх не є також пристрастю? Вчитель сказав:»…увесь процес самовдосконалення людини — це процес, під час якого вона невпинно усуває свої пристрасті» («Чжуань Фалунь», лекція перша).

Я вирішив усунути страх; інакше я не зможу захищати й підтверджувати Дафа. Але під час суворого переслідування це було важко зробити. Я неодноразово приймав рішення, але щоразу відступав. Через 10 днів я вирішив виконати вправи вночі. Помітивши, що на чергування заступив ув’язнений, який жорстоко бив людей, я знову здався.

Минуло ще 10 днів, і я знову вирішив виконати вправи ввечері. На той час я дізнався, що хоча черговий по камері й не був злісним, охоронець у залі був набагато гірший. Якби він побачив мене, я не міг уявити, що б зі мною було. Тож мене знову почали мучити сумніви. Я відчував жаль і занепав. Мені було боляче, бо я не міг подолати страху. Вчитель сказав: «Кожен вчинок зіставляй, так поводитись і є вдосконаленням» («Щире самовдосконалення«зі збірки «Хун Інь»). Я вирішив чинити краще.

Наступні два тижні я метався між страхом і праведними думками. Зрештою, я вирішив виконувати вправи, навіть якщо мене заб’ють на смерть. Помітивши, що злісний черговий співкамерник заснув, я почав першу вправу. Охоронець у коридорі побачив мене, але нічого не сказав.

Через годину черговий співкамерник прокинувся, почав лаятись і жбурнув у мене дерев’яною лавкою. Я відчував спокій, і я був щасливий, що подолав свій страх. Цей досвід допоміг мені пізніше зробити крок уперед, щоб протистояти переслідуванню. Я також вирішив, що коли прийде час підтверджувати Дафа, я маю зробити це без вагань.

Після трьох місяців ув’язнення у відділенні перевиховання, мені доручили прибирати камери. Це місце багато хто хотів отримати, оскільки прибиральників приміщень не залучали до примусової праці. Деякі в’язні навіть підкуповували охоронців, щоб отримати цю посаду.

Я знав, що Вчитель усе влаштував для мене, і був сповнений рішучості як найкраще використати цей час для вдосконалення й підтвердження Дафа. Коли я помітив на дошці оголошень плакати, що ганьблять Дафа, я вирішив їх зняти. Однак коли я прийшов туди, плакати замінили.

Я подумав про інший спосіб підтвердження Дафа. Одного недільного ранку, коли в сотень ув’язнених був вихідний, я піднявся на високе місце й почав виконувати вправи. Один з ув’язнених побачив мене і крикнув: «Практикувальник Фалунь Дафа!» Інший ув’язнений сказав, що викличе охорону. Сотні ув’язнених, піднявши очі, спостерігали, як я виконував вправи. Я не боявся. Коли я виконав третій комплекс вправ, охоронець сказав: «Я не бачу нічого поганого у Фалунь Дафа». Він просто надів на мене кайданки, але не бив.

Хоча через це я втратив посаду прибиральника приміщень, я про це не пошкодував. Зрештою, практикувальники Фалунь Дафа тут для того, щоб підтверджувати Дафа, а не гнатися за комфортом.

Повторення Фа з пам’яті й виконання медитації в окремій камері

Незабаром після цього охоронці почали бити одного практикувальника. Я сказав їм припинити. Охоронці розлютилися і помістили мене в окрему камеру. Попри морозну погоду, мені довелося спати на бетонній підлозі без ковдри. На мені був дуже тонкий одяг. Щодня мені двічі давали по 100 грамів (або три унції) їжі на кожне приймання їжі. На третій день мені дали ковдру, але вона була дуже тонкою і не особливо допомагала.

Вчитель сказав: «У вдосконаленні треба терпіти негаразди…» («Чжуань Фалунь», лекція четверта). Тому я вважав це гарною нагодою для підвищення. Раніше я був зайнятий роботою, і я не мав багато часу для вивчення Фа і виконання вправ. Тепер я мав багато часу. Я продовжував повторювати вивчені напам’ять вірші й канони з «Хун Їнь», збірки «Суть сумлінного вдосконалення» і «Чжуань Фалунь». Час летів швидко. Я мало спав, але однаково відчував, що часу не вистачає.

Коли я раніше практикував щодо інших систем цигун, медитувати було легко. Однак після того, як я почав практикувати Фалунь Дафа, мої ноги стали жорсткими, і мені було важко навіть сидіти в позі одинарного лотоса. Я знав, що мені боляче через карму.

Мені завжди хотілося медитувати в позі повного лотоса. Я почав читати Фа зі схрещеними ногами. Оскільки в мене не було годинника, я вважав читання одного абзацу Фа або 10-кратне повторення вірша з «Хун Інь» за одну хвилину. Крім того, я поставив собі за мету не опускати ноги до призначеного часу. Іноді я давав собі «бонус», продовжуючи час ще на 10 або 20 хвилин. Через сильний біль я сильно потів, і мій одяг був мокрим. Однак незабаром я зміг виконувати медитацію в позі повного лотоса понад годину.

За кілька днів я вирішив перестати рахувати. Я медитував упродовж чотирьох годин між сніданком і обідом. Біль починався з ніг, а потім поширювався по всьому тілу — він був неймовірно сильним.

Я згадав слова Вчителя: «Хоча важко терпіти, але терпи; коли здається, що якусь справу важко зробити, інші теж кажуть, що це зробити важко, але ти спробуй і подивись, вийде, врешті-решт, чи ні» («Чжуань Фалунь», лекція дев’ята). Я продовжував, як би боляче не було. Біль був сильний, але я навіть не міг плакати. Мені хотілося кричати, але я знав, що не можу цього робити. В обід я опустив ноги й поповз до входу за їжею. Я пролежав на бетонній підлозі більш ніж годину, потім прийшов до тями й зміг поїсти. На той час їжа вже охолола.

Завдяки стражданням я багато чого зрозумів. Спочатку мені важко було медитувати навіть у позиції одинарного лотоса. Але тепер я міг медитувати в позі повного лотоса кілька годин. Крім того, я відчував, що швидко вдосконалююсь і в інших аспектах. Коли я виконував першу вправу й читав вірші, я відчував, як моє тіло й розум зливаються докупи. Відчуття було чудовим.

Коли більшість людей звільнялися з такого ув’язнення, вони виглядали виснаженими. Але я був сповнений енергії й виглядав красиво. Цей досвід допоміг мені й покращив мою здатність терпіння.

Катування зв’язуванням

Найстрашнішим катуванням у таборі було зв’язування в болісних хворобливих позах. Кожен ув’язнений був нажаханий цим методом тортур. Охоронці використовували спеціальну мотузку з кокосового волокна. Вони накинули мотузку мені на плечі, а потім зв’язали нею руки до зап’ясть. Потім мотузку затягли. Туга мотузка глибоко врізалася в м’язи, порушивши кровообіг. Обидві мої руки були витягнуті за спиною. Грубі волокна кокосової мотузки пронизували плоть, як голки, завдаючи максимального болю. Якщо людину зв’язували у такий спосіб упродовж тривалого часу, то її руки могли втратити чутливість. Після того, як мотузку розв’язували, біль ставав ще сильнішим.

Демонстрація тортур: зв'язування рук

Щоб змусити мене відмовитись від практики Фалунь Дафа, двоє охоронців притиснули мене до підлоги й зв’язали кокосовими мотузками. З кожного боку стояли охоронці. Вони наступили мені на руку й туго натягли мотузку. Мої руки набрякли, й опухлі місця знову зв’язали мотузками. Мої руки набули зеленого відтінку. Було дуже боляче, але я знав, що не здамся.

Потім двоє охоронців зв’язали мені руки за спиною. Мотузка була обмотана навколо моєї шиї, перетинала груди й закінчувалася вузлом на спині. Охоронці вставили сталеву трубу між моїми руками й спиною, щоб ще більше натягнути мотузку й посилити біль.

«Ти припиниш практикувати Фалунь Дафа?» — люто спитав один охоронець.

Від нестерпного болю я майже непритомнів, але відповів спокійно й рішуче: «Я краще віддам своє життя, ніж відмовлюся від Фалунь Дафа».

Охоронці були здивовані. Через деякий час один із них сказав: «Стежте за годинами [щоб переконатися, що ми не перевищимо час]». Катування тривало всього кілька хвилин, але мені вони здалися нескінченно довгими.

Коли охоронці розв’язали мотузку, усе моє тіло ніби пронизало струмом, тисячі голок вплутувалися в мою плоть. Мотузка була вкрита моєю шкірою й плоттю.

Упродовж двох тижнів я не міг користуватися паличками для їжі, і мені доводилося їсти руками. З ран сочилася жовта рідина, а на моїх руках почали утворюватися шрами, які повністю зникли лише через 10 років.

Поліпшення комунікативних навичок для роз’яснення правди

Незабаром мене й кількох практикувальників Дафа відправили у відділення суворого режиму, також відоме як «в’язниця всередині в’язниці». Нам давали мало їжі, і навіть свині не їли б цієї їжі. Листя овочів було жовтим, з довгими й твердими стеблами. Їх було важко жувати й ковтати, і ув’язнені називали їх «кульовими снарядами». Олії в супі було мало, і на його поверхню час від часу спливали комахи. Вранці давали парові булочки розміром із м’яч для гольфу.

Хоча середовище було поганим, ми, учні Дафа, пам’ятали про свою місію. Щоразу, коли охоронці зводили наклеп на Дафа на зборах, ми кричали: «Фалунь Дафа несе добро!» і «Істина, Доброта, Терпіння — праведні принципи!» (кит. Фалунь Дафа хао, Чжень Шань Жень хао). В’язні іноді приєднувалися до нас і кричали голосніше за нас.

Я ніколи не відрізнявся красномовством, але хотів спростувати пропаганду ненависті, яка зводила наклеп на Дафа. Тому я вирішив розвивати свої навички у виправно-трудовому таборі, щоб краще роз’яснювати правду після свого звільнення. Оскільки в таборі вичитали продовольчі квоти (ще одна форма зловживань), я вирішив знайти можливості викрити переслідування і одночасно покращити свої комунікативні навички.

Коли в’язень приніс велику партію несвіжої їжі, я підійшов до нього й зателефонував завгоспу. Мій план полягав у тому, щоб розповісти їм, наскільки погана та їжа, що нам дають. Але коли прийшов завгосп, я нічого не зміг сказати. Він вилаяв мене й побив. Я вирішив наступного разу зробити краще.

Незабаром з’явилася ще одна нагода. З візитом приїхала група представників Народної політичної консультативної ради Китаю (НПКРК), Всекитайських зборів народних представників і Федерації жінок. Я зберіг приготовлену на пару булочку, щоб показати їм, наскільки погана їжа. Коли я спробував підійти до них, один охоронець гукнув: «Обережно! Ув’язнені можуть бути небезпечними!» Вони вибігли з кімнати.

Цей візит мав важливе значення для табору, який претендував на здобуття національної нагороди. В’язні і охоронці вважали мене порушником спокою, і мені загрожувала помста.

Того вечора начальник відділення викликав мене на розмову. Я сказав йому, що позбавлення ув’язнених їжі є кримінальним злочином, до того ж це серйозно шкодить здоров’ю людей. Після того, як ув’язнений потрапляє сюди, перші три дні йому не дають їжі, потім наступні три дні йому дають їжу один раз на день і упродовж наступних трьох днів — два рази на день. Тобто протягом 10 днів ув’язнених позбавлено триразового харчування, — сказав я. — Ось чому я хотів розповісти про це».

«Це відділення суворого режиму, так і має бути», — заявив він.

«Але ніхто не давав вам права позбавляти їжі й погано поводитися з ув’язненими. Чи є такі вказівки?» — Запитав я.

Він нічого не відповів.

Потім я сказав, що згідно з публічними даними, різниця між витратами на їжу, і отриманим фінансуванням становить не менше 120 000 юанів на рік. Коли я запитав, що вони зробили із зайвими 120 000 юанів, він промовчав. За допомогою Вчителя моя свідомість набула ясності, і я вільно говорив упродовж години. Він мене не перебивав.

«Чому кримінальних ув’язнених неодноразово заарештовують? Це тому, що покарання не може змінити їхнє серце. Як тільки їх звільнять, вони й далі роблять погані вчинки. З іншого боку, коли людина практикує Фалунь Дафа і слідує принципам “Істина, Доброта, Терпіння”, його серце по-справжньому змінюється. Практикувальники стають кращими завдяки практиці Фалунь Дафа», — сказав я. Начальник наказав мені повернутися в камеру й не покарав. У цьому таборі ніколи раніше такого не траплялося. Я знав, що Вчитель захистив мене, бо я вчинив правильно.

Наступного ранку нам принесли приготовлені на пару булочки більшого розміру й більше їжі. В’язні були схвильовані й сказали: «Фалунь Дафа справді великий!» Деякі з них підіймали великий палець угору.

Мої комунікативні навички покращали. Незалежно від обставин, із ким би я не розмовляв, я успішно вів дискусію. Мені вдалося швидко переходити до справи. Якщо час дозволяв, я міг говорити годинами, зберігаючи ясну свідомість і тверду логіку. Це допомогло викрити й зменшити переслідування у виправно-трудовому таборі. Коли люди запитували, чи я маю науковий ступінь, я відповідав, що в мене тільки середня освіта.

Протидія переслідуванню

На другий день після того, як я повернувся додому з табору, співробітник поліційної дільниці, на прізвище Мен сказав, що хоче поговорити зі мною. Як тільки я вийшов із дому, кілька поліціянтів силою посадили мене до поліційного фургона і відвезли до центру «промивання мізків» при «Офісі 610».

Це теж було злісне місце. За мною постійно спостерігали двоє людей. Співробітникам добре платили й забезпечували їх гарною їжею. Багато практикувальників Фалуньгун із мого району були тут. Після пережитого у виправно-трудовому таборі, у моєму серці не було страху.

Наступного дня до мене прийшов так званий експерт і сказав: «Один ув’язнений із сусідньої камери відмовився від практики Фалунь Дафа. Тобі слід зробити те саме».

«Я згоден, що „перевиховання“ це позитивний процес», — відповів я.

Він зрадів моїм словам.

«Але якщо вона пов’язана з переходом від поганого до хорошого. Я припускаю, що ви тут саме для цього; інакше ви робите злочин», — сказав я.

Як тільки я це сказав, він вийшов із кімнати й більше не повертався. Пізніше прийшло кілька людей, але нікому з них не вдалося змусити мене відмовитися від Дафа. Два співробітники, яким було доручено спостерігати за мною, засміялися, а один сказав: «Здається, ти їх трансформуєш!»

Оскільки вони не змогли мене переконати, то почали показувати відео з наклепом на Дафа.

«Оскільки цей сеанс ідеологічної обробки спрямований на моє перевиховання, я маю взяти на себе ініціативу, — сказав я. — Плюс ви називаєте це місце центром юридичної освіти. Тож подивімося правовий канал».

Взявши до рук пульт, я вибрав правовий канал, яким йшла передача про незаконне затримання. Я сказав їм: Я чесний громадянин і не порушував жодних законів. Ви незаконно тримаєте мене тут. Як йшлося в телепрограмі, ви робите злочин». Деякі з них мали юридичну освіту, але вони не змогли спростувати мої слова.

Щовечора в центрі «промивання мозку» проходили збори, де обговорювали методи переслідування практикувальників Дафа. Провідні співробітники, відповідальні за мою кімнату, щодня отримували інструкції щодо подальших дій.

Я сказав їм: «Ви щодня відвідуєте збори, але ніколи мені про це нічого не говорите. Це не правильно. Завдяки мені ви добре харчуєтеся і вам добре платять. Але ви не запрошуєте мене на зустріч. Із завтрашнього дня вам не потрібно йти. Я піду замість вас».

Бачачи, що вони не можуть мене контролювати, влада запланувала відправити мене назад до виправно-трудового табору. Мене викликали до кімнати, де були троє поліціянтів. Вони запитали моє ім’я, стать і дату народження. Я знав, що вони вже мають цю інформацію.

Я сказав: «Ви навіть не знаєте мого імені, але заарештували мене. Який абсурд! Я йду». Я вийшов.

У коридорі я голосно сказав: «Як ви можете заарештовувати практикувальників Фалунь Дафа за власним бажанням? Ми не громадяни другого ґатунку». Прийшло кілька охоронців і спробували мене побити, але я їх зупинив.

Вей, один зі співробітників, призначених наглядати за мною, перейнявся до мене співчуттям. Він пішов в офіс, постукав по столу й голосно сказав: «Я все бачив, і це ваша вина. Ви тримаєте його тут понад десять днів, але не знаєте його імені. Ви також хочете перемогти його. Скажу вам, якщо з ним щось трапиться, я доповім про порушення керівництву. Оскільки ви не можете його трансформувати, я думаю, вам краще відпустити його».

Мене перевели до центру ув’язнення звичайного типу й тримали в ізоляції. За рік у мене з’явилися захворювання. Коли поліція відвезла мене до лікарні, я сказав лікарям і медсестрам: «Моє здоров’я стало відмінним після того, як я почав практикувати Фалунь Дафа. Але поліція довільно заарештувала мене й незаконно тримає в чорній в’язниці. Викличте охорону лікарні й заарештуйте їх, оскільки вони порушили закон!»

Я сказав поліціянтам: «Ви маєте підписати угоду про відповідальність, перш ніж мені нададуть якесь лікування. Ви будете нести відповідальність, якщо щось трапиться. Якщо ви не хочете відповідати, краще звільнити мене». Ніхто з них не хотів брати на себе відповідальність, тож мене відпустили. Болючий стан незабаром зник без будь-якого лікування.

(Далі буде)