Чотири «інструменти» для саморозвитку в Стародавньому Китаї

(Minghui.org) Цінь (7-струнний щипковий музичний інструмент), китайські шашки (го), каліграфія та живопис — це чотири основні «інструменти», за допомогою яких люди в Стародавньому Китаї розвивали свої внутрішні якості, виховували дух, збільшували мудрість і досягали стану єдності людини й природи. Справжній сенс і ядро культури, які містяться в цих «інструментах», є чудовим скарбом 5000-річної історії китайської цивілізації.

Цінь

У традиційній китайській культурі цінь має довгу історію. Мелодія цього щипкового струнного інструменту прекрасна, природна, спокійна та глибока. Гра на ціні також містить у собі елементи духовного вдосконалення. Даоси любили цінь через те, що його звуки випромінювали спокій та свободу. Буддисти любили цінь тому, що він допомагав їм осягнути мудрість і досягти стану порожнечі. Витонченість і стриманість цінь розкривають характерну для стародавніх чарівність відстороненості від суєтного світу. Слухаючи цей інструмент, ви можете відчути взаємодію порожнечі та наповненості, реальності та ілюзорності.

В одному з класичних романів Китаю «Сон у червоному теремі» є такі рядки про цей інструмент: «Стародавні брали цінь у руки, щоб заспокоїти душу і вгамувати пристрасті. Йшли в найдальшу кімнату внутрішніх покоїв, у ліс, у гори чи берег річки, де тиша, де дме свіжий вітерець і світить місяць. Там їх не турбували суєтні думки, плоть і дух перебували в рівновазі, і тоді душею вони зливалися з божествами й проникали в сутність Путі-Дао. Вони грали на самоті на свіжому вітрі й під ясним місяцем, серед блакитних сосен і химерних скель, серед диких мавп і старих лелек, щоб не осквернити цінь. Гра на ньому — велике мистецтво».

Китайські шашки (ґо)

Походження китайських шашок ― го (вейці) оповите містикою. Вони уособлюють мудрість китайської нації. У трактаті Чжана Хуа «Природна історія» (III століття) сказано: «Син [імператора] Шуня, на ім’я Шань Цзюнь, був дурний, тому батько придумав гру вейці, щоб навчати його уму-розуму».

У книзі «Лу-ши» (XI століття до н.е.) розповідається, що Данжу, син легендарного імператора Яо (XIII до н.е.) був розпещеним і не дуже кмітливим. Це турбувало імператора. Якось він пішов на берег річки й побачив там двох безсмертних святих, які сиділи один навпроти одного й пересували камінчики на піску. Імператор розповів їм про сина й попросив поради. Один із безсмертних висловив жаль, що Яо надто балує свою дитину, а потім розповів йому про гру вейці, пояснивши, що вона ґрунтується на принципах Неба та Землі й дуже корисна для розвитку розуму. Через деякий час після того, як імператор навчив цієї гри свого сина, той значно порозумнішав і набрався мудрості. Тому кажуть, що ці шашки відіграють величезну роль в очищенні натури людини, і що їхня сила незбагненна.

Каліграфія

Ще одним унікальним традиційним мистецтвом Китаю є каліграфія. Спочатку вона виникла у вигляді зображень для запису різних подій. Після тривалого розвитку вона перетворилася на сучасні китайські ієрогліфи.

До каліграфії належить мистецтво написання ієрогліфів різними стилями. Усього їх п’ять: чжуань-шу, лі-шу, чжен-шу, цао-шу та син-шу. У техніці каліграфії велике значення надають володінню пензлем, структурою, композицією і т. д., що практично ріднить цей вид мистецтва із живописом.

Каліграфічне написання ієрогліфів у давнину було певним видом медитації. Люди усамітнювалися в тихі місця, наприклад, в альтанки в саду, регулювали дихання, заспокоювали думки, а потім брали до рук пензля і бралися виводити на папері ієрогліфи.

У Китаї є вислів «побачити ієрогліфи рівносильно тому, що побачити людину [яка їх написала]». Тобто, за ієрогліфами можна багато дізнатися про саму людину, про її характер, деякі схильності, рівень освіти і т.п.

Живопис

Каліграфія тісно пов’язана із живописом. Китайський живопис відображає національну свідомість та естетичний смак нації, втілює в собі розуміння стародавніх про природу, суспільство, політику, філософію, релігію, мораль, літературу й мистецтво.

У традиційному китайському живописі (гохуа) наголошується, що «художник має вважати природу своїм наставником, поєднатися з внутрішніми почуттями» й лише тоді можна писати картину. Також дуже важливо, щоб «перед першим мазком кисті спочатку виникла ідея, яка проникне через всю картину».

Три основні теми китайського живопису: персонажі або жанровий живопис, пейзаж, квіти та птахи. Персонажі виражають взаємини між людьми, пейзажний живопис виражає взаємини між людьми та природою, а квіти та птахи виражають природу. Основна суть живопису полягає в осягненні взаємодоповнювального зв’язку між Всесвітом, природою та людьми.

Цінь, го, каліграфія та живопис є своєрідним завершальним штрихом китайської традиційної культури. Ці чотири «інструменти» глибокі, таємничі та великі. У давнину, усі, від імператорів і полководців до простих людей опановували їх, розвиваючи в собі мудрість і кращі якості людини.