(Minghui.org) Культурна спадщина містить мудрість наших предків і демонструє нам, як розвивалося людське суспільство. Культурна спадщина є багатим джерелом для майбутніх поколінь, що дозволяє зрозуміти нашу історію з усією її глибокою мудрістю. Захист культурної спадщини дуже важливий для того, щоб ми могли передавати та зберігати традиційну культуру.

За збереження культурних реліквій велася запекла боротьба. Деякі із цих історій описано нижче.

Порятунок національних скарбів Франції, що зберігалися в Луврі

У 1940 році Гітлер наказав захопити Париж. Мільйони парижан втекли, і Париж раптово спорожнів. Зберігач Лувру Жак Жожар був сповнений рішучості врятувати якнайбільше культурних цінностей. Він запакував 1862 коробки із цінними культурними реліквіями, зокрема «три скарби Лувру»: «Мона Ліза», «Крилата богиня перемоги» та «Венера Мілоська», а також 4000 коробок з артефактами. Скарби вивезли загалом на 203 вантажівках, щоб сховати в різних замках.

Того дня, коли остання колекція залишила Лувр, Париж був захоплений нацистами, і план Гітлера «взяти Лувр» провалився. Про цей захопливий історичний епізод згодом Олександр Сокуров зняв фільм «Франкофонія».

Чан Кайші врятував китайські національні скарби від знищення

У січні 1933 року японська армія прорвалася через Шанхайський перевал (відомий як Шанхайгуань, один із головних перевалів Великої Китайської стіни). Чан Кайші, тоді лідер Національної партії Китаю, який під час громадянської війни в Китаї боровся з японськими загарбниками, а потім із комуністичною партією Китаю, був рішучим захисником національної культурної спадщини. Під час японського бомбардування він наказав своїм людям перевезти тисячі культурних реліквій у безпечне місце.

5 лютого 1933 року, темної ночі, у негоду, у Забороненому місті (в центрі Пекіна) раптово було введено воєнний стан. Після цього колону з тисячами запечатаних дерев’яних ящиків тихо вивезли з міста через Шеньвумень (Ворота Божественної доблесті). Супроводжуючі були повністю одягнені в чорне, а колону охороняли солдати і озброєна поліція. Так почалося найбільше й найуспішніше в країні перевезення культурних реліквій, що мало глибокі історичні наслідки для історії Китаю.

Пізніше два потяги, завантажені 19 557 ящиками з національними скарбами, пройшли Тяньцзінь, потім пройшли лініями Пінхан, Лунхай і Цзіньпу, перш ніж прибути в Шанхай. Було перевезено неоціненні національні скарби, у тому числі повний комплект «Сіку цюаньшу» («Повне зібрання книг за чотирма розділами») — величезна колекція китайської літератури від античності до XVIII століття. Серед врятованих скарбів були: оригінал каліграфії «Швидкий сніг та сонячний стовп» шановного Ван Січжі, який жив за часів династії Східна Цзінь, статуетка «Жадеїтова капуста», а також інші стародавні дорогоцінні предмети, картини та каліграфічні роботи.

Національна партія Китаю вклала значні кошти у військові постачання для протистояння японському вторгненню, тому фінанси та транспорт були дефіцитними. Попри це, Чан Кайші особисто схвалив виділення вагонів для перевезення національних скарбів у різні місця в Сичуані та Гуйчжоу на південному заході Китаю.

На деяких ділянках шляху скарби доводилося перевозити вантажівками, що проїжджали шосе Сичуань-Шеньсі. Кожна вантажівка могла перевозити лише приблизно 20 ящиків. Подорож була особливо важкою через пошкоджені дороги й зруйновані мости.

Важкий шлях перевезення культурних реліквій до Західного Китаю

Після закінчення антияпонської війни спалахнула громадянська війна між комуністичною партією Китаю (КПК), яку підтримував Радянський Союз, і націоналістичним урядом на чолі із Чан Кайші.

1948 року, коли Чан Кайші планував відступити на Тайвань, він здійснив два розважливі вчинки, пов'язані з культурною спадщиною Китаю. Перший полягав у тому, щоб відправити магістрів китаєзнавства на Тайвань. Другим кроком було вивезення національних скарбів із Китаю на Тайвань.

У період із 21 грудня 1948 року до 9 грудня 1949 року національні скарби материкового Китаю вивозилися п'ять разів: перші три рази на кораблі та останні два — літаком. Чан Кайші наказав перевезти скарби якнайшвидше, хоч би чого це коштувало. Зрештою, після неймовірних труднощів 680 тис. експонатів національного надбання було перевезено з материкового Китаю до Національного палацового музею в Тайбеї.

9 грудня 1949 року Чжан Дацянь, великий майстер традиційного китайського живопису, примчав до аеропорту Сіньцзінь у Ченду на машині високопоставленого чиновника. Він мав із собою 78 репродукцій дуньхуанських фресок зі своєї приватної колекції. Однак літак уже був перевантажений і не міг витримати додаткової ваги.

Хан Ліу, заступник міністра освіти Національного уряду, добровільно відмовився від трьох місць особистого багажу зі своїми заощадженнями — приблизно 20 золотих таелів, щоб звільнити в літаку місце для фресок. Він зробив це за умови, що Чжан Дацянь передасть фрески в дар країні після того, як дістанеться Тайваню. Чжан Дацянь погодився і дотримався своєї обіцянки.

Збережений дуньхуанський розпис

Хоч культурні реліквії можуть бути крихкими та вразливими, жоден зі скарбів, вивезених із Забороненого міста, не був зламаний чи пошкоджений після їхньої довгої та небезпечної подорожі. Ніби їх захищали боги.

Один із перших співробітників Забороненого міста, на ім'я На Чжилян, який допомагав супроводжувати національні скарби, згадував: «Я був свідком того, як нам завжди вдавалося безнапасно виїхати прямо в момент ворожого бомбардування, або залишитися цілими й неушкодженими, навіть коли наша вантажівка перекинулася, чи човен перекинувся. Після цього я почав вірити в те, що всі ці давні предмети мають душу та розум». Пізніше він написав книгу «Охорона національних скарбів Забороненого міста впродовж сімдесяти років».

З 1961 до 1962 включно деякі національні скарби, вивезені Чан Кайші на Тайвань, були представлені на виставках, що проходили в п'яти містах США, зокрема Вашингтоні (округ Колумбія). 470 тисяч відвідувачів побачили ці експонати.

Заслуга Чан Кайші в тому, що він зробив величезний внесок у збереження культурних реліквій, наперекір катастрофічним наслідкам війни. Однак скарби, що залишилися в Китаї, включно з роботами національних майстрів та культурними реліквіями, були знищені під час «Культурної революції» (1966 — 1976) хунвейбінами Мао.

Компартія Китаю знищила численні національні скарби

У той час, як національні скарби, врятовані Чан Кайші, демонструвалися жителям США, комуністичний режим у материковому Китаї готував знищення китайської традиційної культури.

1 червня 1966 року газета «Женьмінь Жибао» опублікувала редакційну статтю під назвою «Знищити всіх монстрів і демонів», фактично оголосивши тим, що всі вороги КПК були недолюдами. У статті пропагувалося гасло «скасування чотирьох пережитків» (колишнього мислення, колишньої культури, колишніх звичаїв і колишніх звичок), яке було однією з головних цілей «Культурної революції».

18 серпня Мао зустрівся із представниками Червоної гвардії на площі Тяньаньмень. Після цього хунвейбіни в Пекіні почали громити те, що стосувалося «чотирьох пережитків». Як результат, у короткі терміни було зруйновано чи знищено буддійські та даоські храми, статуї Будд, історичні пам'ятки, традиційні каліграфічні роботи, картини та антикваріат.

Безпрецедентне «знищення чотирьох пережитків». КПК мала на меті знищити традиційну китайську культуру

Підраховано, що понад 10 млн будинків по всьому Китаю зазнали обшуку. Численні скарби, каліграфічні роботи й картини, стародавні книги, посуд, прикраси були знищені — розбиті вщент або спалені.

З 6843 культурних реліквій та історичних об'єктів, перерахованих у Пекінському огляді культурних реліквій 1958 року, 4922 були повністю зруйновані в серпні та вересні 1966 року.

Крім того, в провінції Шаньдун було розкопано могилу Конфуція, а його останки розкидані. Також було знищено понад 5300 примірників стародавніх книг, каліграфічних робіт та картин, національних культурних класичних реліквій та кам'яних пам'яток, пов'язаних із Конфуцієм.

Не помилували навіть старовинні будинки, що зберігають спогади про давні часи. У Пекіні були знесені внутрішні та зовнішні міські стіни, вціліли лише ворота: Тяньаньмень, Чженьянмень, Дешенмень і Юндінмень. Ці стіни та будівлі пережили безліч громадянських воєн та соціальних потрясінь із часів династії Ляо, що правив майже 1000 років тому, лише для того, щоб бути жорстоко зруйнованими компартією Китаю.

«Культурна революція», здійснена компартією, підірвала коріння традиційної культури Китаю, що призвело до великої деградації суспільства, яке триває і сьогодні.

12 листопада 1967 року, через рік після початку «Культурної революції», Чан Кайші виступив із промовою на Церемонії відзначення Дня народження батька-засновника та Дня культурного відродження. Він сказав: «Зла демонічна природа бандитів КПК повністю суперечить нашим трьом принципам для людей (націоналізм, демократія, добробут людей), що базуються на традиційній культурі та цінностях Китаю! КПК намагається знищити 5000-річну традиційну культуру Китаю, яка глибоко вкоренилася в наших серцях, відчайдушно руйнуючи нашу культурну етику, демократію та науку, яка базується на традиційній культурі. Так звана „Культурна революція“ є не більш ніж поверхневим „прикриттям“ руйнівних злочинів проти традиційної культури. Сьогоднішній материк перетворився на величезну в’язницю, де нормальні стосунки між батьком і сином, чоловіком і дружиною… вважаються зрадою і постійно критикуються».

Чан Кайші вважав, що комунізм, як найбільший суспільний ворог людства, зрештою загине. У 1972 році він точно передбачив, що комуністичні країни в Європі розпадуться в 1990 році, а КПК наслідує їх приклад трохи пізніше. І він вірив, що справді може врятувати Китай і перемогти демонів комунізму китайська культура.

У своїй промові Чан Кайші сказав: «Ніхто не може знищити китайську культуру! Те, що зрештою знищить комуністичних бандитів і злодіїв, полягає в справедливості „національного незалежного характеру та здібностей“, які проявляються в нашій китайській культурі!»

Чан Кайші, його дружина Сун Мей-лін і їхній син Чан Чінг-куо під час відвідування виставки національних скарбів у Нанкіні в 1947 році.

Захист від руйнування

Кажуть, що в Забороненому місті в Пекіні «є палаци, але немає скарбів», тоді як у Забороненому місті в Тайбеї «є скарби, але немає палаців». Сенс у тому, що, хоч Заборонене місто в обох місцях демонструє давню та чудову культуру Китаю, КПК та Національна партія Китаю зовсім по-різному ставляться до культури та культурних реліквій.

У Музеї імператорського палацу в Тайбеї дбайливо ставляться до реліквій китайської культури та їх збереження і суворо дотримуються правил поводження з ними. При перевезенні будь-якого предмета повинні бути присутні дві-три людини, і весь процес контролюється і записується на відео.

Однак до реліквій у Забороненому місті в Пекіні ставляться недбало, що призводить до їх руйнування. Серед пошкоджених реліквій: ширма з червоного сандалового дерева з колекції династії Цін, ритуальний посуд династії Мін, класична тарілка для запікання в печі, вкрита зеленою глазур'ю, династії Сун. Неймовірно, але палацове управління навіть викинуло понад десяток дорогоцінних фігурок Будди у ящики зі сміттям. Люди, які розбирали ці ящики, знайшли фігурки Будди і потім повернули їх до Музею імператорського палацу.

У 2000 — 2007 роках палацовий музей у Пекіні назавжди втратив понад 100 рідкісних стародавніх книг.

Чому КПК прагне знищити традиційну культуру?

Раніше Китай був відомий як «Шеньчжоу» (Божественна земля), а традиційна культура Китаю вважалася божественною культурою, дарованою богами. Традиційні китайські ієрогліфи, які, як вважають, були винайдені божественними істотами, також мали тісний зв’язок зі стародавніми китайськими моральними цінностями та уявленнями. Ієрогліфи виражають зміст через органічне поєднання форми, звуку та значення.

Кажуть, що «мудрець каліграфії» Ван Січжі з династії Східна Цзінь (303-361 рр. н. е.) витратив кілька років на практику ієрогліфа «永» (що означає вічний). Цей символ містить усі вісім основних штрихів каліграфії в стилі Кай. Кажуть, що даос на горі Тяньтай показав йому, як це писати. Практикуючись у написанні цього ієрогліфа, Ван опановував найважливіші навички китайської каліграфії. Даос також сказав йому очищати своє серце під час письма та завжди підтримувати благородний стан душі. Після років наполегливих зусиль Ван став одним із найвидатніших майстрів каліграфії в історії Китаю.

За легендою, Ван писав біля ставка, а коли закінчував, мив у ставку свій пензель і чорнильний камінь. Згодом вода у всьому ставку почорніла, і його назвали «чорнильним ставом».

У стародавній каліграфії та живописі важливими є «і форма, і дух». Саме тому, що майстри живопису та каліграфії самовдосконалювалися та реалізовували мистецьку концепцію єдності природи та людини, їхні твори можуть бути такими виразними. Той факт, що ці твори божественної культури можуть передаватися крізь віки, дозволяє майбутнім поколінням підтримувати контакт із Богом і пробуджує довготривалу пам’ять людей, щоб вони не забули, звідки прийшли.

Проте компартія Китаю (КПК) не шкодує зусиль, щоб знищити культурну спадщину та суть традиційної культури Китаю. Основна причина полягає в тому, що пропаганда марксизму та атеїзму компартією Китаю є повною протилежністю принципам традиційної китайської культури та загальнолюдським цінностям.

КПК використовувала всілякі диявольські трюки протягом своїх неодноразових політичних рухів, включаючи жорстокі масові вбивства, знищення релігійних вірувань, переслідування інтелектуалів, які відстоюють справедливість і совість, і знищення традиційної китайської культури — включаючи стародавні храми, культурні реліквії, каліграфічні роботи, картини та антикваріат. Кінцева мета КПК — панувати над усім світом і розірвати зв'язок між людиною і Богом, штовхаючи людство в небезпечну прірву.

Надзвичайно важливо, щоб люди повністю усвідомлювали згубну природу КПК. Це дозволить їм вирватися з-під її впливу і усвідомити важливість відродження і дотримання традиційних культурних цінностей. Зокрема, доброзичливості, справедливості, етикету, мудрості та довіри. Все це забезпечить людству світле майбутнє.