Спасіння співучнів шляхом викриття злочинів переслідувачів

(Minghui.org) Я хочу розповісти вам про успішну операцію з порятунку практикувальників. Хоч ця подія сталася майже 20 років тому, але вона досі живе у моїй пам'яті.

Це сталося у грудні 2004 року. Анго та його дружина Бінлі були молодою парою та працювали в лікарні. Кілька місяців тому у них народився син, і вони були щасливою сім'єю. Обидва були шанованими лікарями, обізнаними, етичними, працьовитими і завжди прагнули вдосконалюватися. У лікарні їх вважали головними лікарями. Керівництво хвалило їх та цінувало. Але через практику Фалуньгун їх переслідували, вони стали мішенню для «перевиховання» директоркою лікарні.

Директор, жінка середніх років, була атеїсткою, яка не має совісті. Вона наслідувала політику переслідування Цзян Цземіня. Вона активно співпрацювала з місцевою поліцією, щоб безжально переслідувати всіх практикувальників Фалуньгун, які працюють у лікарні.

Директорка лікарні співпрацювала з поліціянтами, задля того, щоб заарештувати подружжя

Анго та Бінлі працювали в нічну зміну. Одного разу, коли Бінлі закінчила обхід палат перед закінченням зміни, її викликали до директорки лікарні. Дорогою до кабінету вона помітила припарковані у дворі поліційні машини, поряд з якими стояли поліціянти у формі. Бінлі відчула, що щось не так, бо директорка раніше не запрошувала її на зустріч. Вона вирішила піти звідти і попрямувала до воріт.

Але директорка потай стежила за нею. Побачивши, що Бінлі виходить, вона закричала: «Куди ви йдете?» Бінлі відповіла: «Я хочу поснідати». Директорка сказала: «Я куплю для вас сніданок». Бінлі одразу зрозуміла, що це переслідування. Вона поспішила до воріт і, обернувшись, побачила, що директорка біжить за нею. Бінлі швидко вибігла за ворота.

Вона зрозуміла, що директорка співпрацювала з поліціянтами, щоб заарештувати її та чоловіка. Бінлі побігла на ринок, що за кількасот метрів, а директорка попрямувала за нею на таксі. Оскільки Бінлі щойно закінчила нічну зміну і довгий час не їла, раптове навантаження втомило її, і вона зомліла. Директорка під'їхала й вийшла з таксі, розмовляючи телефоном. Незабаром приїхала лікарняна машина, з якої вийшли заступник директорки і завідувач відділення. Вона наказала їм віднести Бінлі до машини.

Бінлі була непритомною, коли її відвезли до лікарні, дихала вона тяжко. Директорка наказала лікареві дати Бінлі кисень, а потім посадити в поліційну машину. Інший лікар нагадав директорці: «Стан Бінлі критичний», але директорка істерично закричала: «Я відправлю їх обох у виправно-трудовий табір!» Анго вже був затриманий і перебував у машині поліції. Їх обох відвезли до центра «промивання мозку».

Там здоров'я Бінлі різко погіршилося. Вона часто відчувала біль у грудях і утруднене дихання, не могла їсти. Медичні працівники сказали про це директорці лікарні та начальнику поліційної дільниці, але вони проігнорували це.

Перший етап рятувальної операції

За кілька годин до арешту подружжя співучень сказав мені, що Чун, батько Анго, приїхав до міста. Ми пішли відвідати його. Чун розповів нам про ситуацію з переслідуванням у його районі й про те, як цьому чинили опір практикувальники. Це надихнуло нас. Ми пішли близько 11 ранку.

Будинок подружжя розташований на території лікарняного комплексу. Коли ми виходили на вулицю, ми помітили, що у дворі багато людей розмовляють між собою, це було незвично. Я запитала лікаря, що сталося, і він розповів про арешт подружжя. Так я дізналася ім’я директорки, її заступника та інших осіб, причетних до їхнього затримання.

Удома я склала листівку під назвою «Увага», записала імена директорки і її заступника та описала їхню співпрацю з поліціянтами, щоб заарештувати двох лікарів. Я закликала терміново звільнити подружжя і попередила, що інакше ми підемо далі. Потім я пішла роздрукувати листа.

На той час у місті було дуже мало пунктів з виробництва матеріалів, і всі вони були дуже секретними. Через це я не могла обговорити зі співучнями дизайн листівки. Тому я намалювала найкращий, на мій погляд, макет, а потім попросила практикувальника, якого знала, передати його на ділянку з виробництва матеріалів.

Мій непрофесійний макет не збентежив співучнів на пункті виробництва матеріалів. Вони набрали текст та надрукували сотні екземплярів. Вони були справді добре зроблені, а слово «Увага» виділили вгорі жирним шрифтом. Текст змісту листівки мав відповідний розмір шрифту. Я була дуже задоволена цим.

Коли все було готове, я обговорила свою ідею зі співучнем, який погодився допомогти. Ми вирішили спочатку вивісити листівку «Увага» на території лікарні: біля житлових приміщень, на задньому дворі, у палатах, у поліклініці, у парадному дворі, на ви'їзді з дороги. Потім пройшлися лікарнею, щоб ознайомитися з плануванням.

Тієї ж ночі ми, за нашим планом, спочатку розмістили ці листівки в житловій зоні й на задньому дворі. По дорозі до палат ми повинні були пройти повз поліклініку, і в цей час я помітила людину, яка сиділа біля аптеки і спостерігала за нами. Я щиро сказала їй: «Ми рятуємо людей. Не втручайтеся в нашу справу». Потім мовчки попросила Вчителя захистити нас. Після того, як ми обійшли палати і повернулися до клініки, цей чоловік все ще був там. Я знала, що наш милосердний Учитель захистив нас, не дозволивши йому рухатися. Крім цього, ми пройшли клініку, передній двір, вхід та зовнішню стіну лікарні. Під захистом Вчителя все пройшло добре, і ми не зустріли спротиву.

Коли інші практикувальники побачили наші листівки, то попросили надіслати більше копій. Нам розповіли, що лікарня має ще один житловий будинок за межами комплексу, де проживають деякі співробітники, включно з директоркою. Вони вивісили листівки «Увага» на дверях директорки лікарні. Кожен, хто виходив з будівлі, міг чітко побачити їх.

Ми також розмістили багато листівок всередині та зовні інших лікарень подібного рівня та за їх межами.

Другий етап

Через два дні ми розпочали другий етап нашої рятувальної операції, яка здебільшого полягала у поширенні матеріалів із роз'ясненням правди. Всім сім'ям у житловому районі лікарні ми роздали матеріали, тож усі її співробітники отримали копії. Ми також розвісили багато плакатів.

Потім ми планували просити визволення Анго та Бінлі.

Спочатку ми пішли у дім Анго, щоб обговорити наш план із Чуном. Він був дуже радий співпрацювати з нами і сказав, що піде до лікарні та поліційного відділку, щоб просити про звільнення подружжя. Ми також планували зустрітися з директоркою, щоб попросити визволення подружжя. Ми готувалися чинити тиск на неї, якщо вона відмовиться їх випустити, тому хотіли дізнатися більше про її сім'ю та друзів.

Деякий час ми майже щодня ходили до лікарні групами по дві-три особи, щоб поговорити з директоркою, але її там ніколи не було. Ми запитали лікарів, де вона, і нам відповіли, що директорка кілька днів не виходила на роботу. Хоча ми її не бачили, ми щоразу залишали матеріали з роз'ясненням правди на дверях її кабінету. Деякі люди запитували нас про мету нашого відвідування, і ми щоразу відповідали: «Ми хочемо просити визволення двох лікарів: Анго та Бінлі».

Чун пішов у будинок директорки, щоб попросити її відпустити подружжя. Директорка запитала Чуна: «Чи є у вас зв'язки з практикувальниками Фалунь Дафа? Звідки вони все дізналися? Чун відповів: «Я просто відвідав сина. Які можуть бути зв'язки з місцевими людьми? Ви, директорка лікарні, зробили дурість: усю дорогу до ринку переслідували свою співробітницю. Скільки людей бачили це?»

Директорка закричала: «Практикувальники розповіли про це всьому місту і навіть розмістили моє ім'я на вебсайті Мінхуей!»

Чун відповів: «І що? Я маю намір знайти репортера Центрального китайського телебачення, щоб взяти у вас інтерв'ю! Таким чином вся країна і весь світ дізнається про ваш вчинок!» Директорка зніяковіла і втратила мову.

Ми дізналися про сім'ю директора. Її чоловік був заступником директора НПКРК (Народна політично-консультативна конференція Китаю) в одному з округів, а син навчався в школі у Пекіні. Спочатку ми написали її чоловікові, щоб розповісти про жахливі вчинки, які його дружина вчиняла у лікарні.

Нижче наводиться уривок з листа:

«Коли лікар Бінлі все ще була непритомна і перебувала під киснем, а лікарі неодноразово нагадували вашій дружині, що вона перебуває в критичному стані, ваша дружина, як директор лікарні, знехтувала життям своєї співробітниці. Вона наказала доставити лікаря Бінлі в поліцейську машину, а потім у поліційний відділок та центр „промивання мозку“. Лікаря та її чоловіка заарештували і змусили залишити свою дитину, якій лише кілька місяців. Ваша дружина кричала: „Я відправлю їх обох до виправно-трудового табору!“ Вона справді намагалася їх убити! Як вона може бути такою жорстокою? Порадьте їй негайно визволити подружжя. Інакше ми повідомимо громадськості про її злочини у вашому окрузі та на вашій роботі, а також керівникам, вчителям та учням у школі вашого сина про скоєне нею зло, щоб уся школа дізналася, що за людина — мати вашого сина».

Зарозумілість директорки зникла

Наступного дня після того, як ми розмістили листівки «Увага», директорка зібрала їх у сумку й пішла до дому Анго. Вона кинула сумку в Чуна і закричала: «Ось! Подивіться, що зробив ваш син! Чун відповів: «Мій син? Ви його схопили. Як він міг щось зробити? Директорка сказала: «Хто ще міг знати подробиці?». Потім вона пішла.

Вона все ще залишалася зарозумілою, але на третій день її ставлення почало змінюватися. Вона бачила, що інформація про арешт дійшла до кожного куточка лікарні. Лікарі, медсестри та пацієнти читали оголошення та говорили про те, що сталося. Їй дзвонили люди з інших міст, які бачили листівки «Увага» про неї у своїх лікарнях.

Декілька днів потому директорка злякалася і сказала: «Я думала, що Фалуньгун практикують тільки Анго і Бінлі, і не очікувала, що учнів так багато, і всі вони їм допомагають».

Незабаром директорка прийшла відвідати Чуна у домі Анго і принесла подарунки. Вона ще не встигла нічого сказати, як Чун сказав: «Навіщо ви принесли мені ці речі? Я їх не хочу! Мені потрібні син та невістка! Поверніть моїх дітей!» Директорка поспіхом відповіла: Я їх поверну! Поверну!» Чун продовжив: «Терміново поверніть їх!» Ідучи, директор сказала: «Так, я поверну їх зараз же!» Чун додав: «Заберіть усі ваші речі, або я їх викину!»

Зарозумілість директорки повністю зникла, і вона дуже зніяковіла.

Ретельно спланована директоркою змова не вдалася

Подружжя звільнили через 30 днів. Судячи з часу їх ув'язнення, ми можемо сказати, що директорка хотіла, щоб їх засудили до ув'язнення. Причина, через яку ми це дізналися, полягала в тому, що на той час практикувальників було легко відправити до виправно-трудових таборів, оскільки не існувало особливих правил і положень, які застосовуються щодо них. Начальники поліційних дільниць різних рівнів та начальники органів внутрішньої безпеки могли легко, без юридичного процесу, відправляти практикувальників у виправно-трудові табори й вирішувати, кого заарештовувати, коли відправляти у трудові табори і на який термін.

Директорка кричала, що хоче, щоб їх відправили до виправно-трудового табору, це легко міг зробити начальник відділення поліції. Однак їх туди не помістили, доки вони були ув'язнені. Це свідчить нам про те, що директорка та поліціянти ретельно планували засудити їх до тюремного ув'язнення, в якому брало б участь більше сторін, зокрема прокуратура та суд.

Поліція, прокуратура і суди контролюються «Офісом 610» та Комітетом з політичних та правових питань. Вони не мають сумління, почуття справедливості, вони не дотримуються закону, не дотримуються жодних принципів і стали інструментом КПК (комуністичної партії Китаю). Це було особливо актуально у 2004 році, коли переслідування було вкрай жорстоким. Наприклад, у липні та серпні 2003 року місцева поліція, прокуратура і суд змовилися між собою й незаконно засудили до ув'язнення відразу п'ятьох практикувальників Фалуньгун на 13 років; двох — на 11 років, на 5 років та на 3 роки.

Директорка хотіла засудити подружжя, щоб зміцнити свій авторитет, показати свою владу та залякати інших, але зрештою злякалася і не наважилася здійснити свій план. Вона побачила праведність практикувальників Фалуньгун і силу наших узгоджених зусиль. Пізніше вона сказала Анго, що більше не може терпіти, і відмовилася від ув'язнення подружжя у тюрму або до трудового табору. Вона дозволила їм повернутися до роботи.

Ми пішли зустрітися із подружжям після їхнього повернення додому. Анго пояснив нам, що директорка сказала: «Ми приймемо будь-яке ваше прохання. З цього моменту ви можете обидва повернутися до роботи. Все, що мені потрібно від вас, це розв’язати одне питання. Більше не розповсюджуйте інформацію про те, що сталося. Я більше не можу. Усі мої родичі й друзі постійно дзвонять і запитують про це». Я спитала Анго про 2000 юанів, які йому заборгувала лікарня, і він відповів, що директорка вже погодилася здійснити виплату.

Завдяки цьому випадку ми справді усвідомили важливість своєчасних дій щодо порятунку співучнів і викриття злочинців. Анго й Бінлі відразу ж стали до роботи. Минуло майже двадцять років, і вони більше не зустрічалися з проблемами на роботі через практику Фалуньгун.

Чому порятунок мав успіх?

1. Ми не мали страху, і зосередилися лише на порятунку практикувальників: роз'яснили правду місцевим мешканцям і зупинили директорку від скоєння нових злочинів.

2. Ми вчасно робили те, що мали робити, мали чітку мету і впевненість, що наші дії матимуть сильний вплив. Ми планували заздалегідь, щоб не дати злочинцям час для вживання заходів, які б завадили нашим зусиллям.

3. Ми постаралися одразу дізнатися про сім'ю директорки і в листі роз'яснили їм правду. Це посилило тиск на них і стало стримуювальним фактором, це допомогло переконати директорку у тому, що визволення подружжя — найкращий вчинок. Це також завадило її родичам скоїти злочини проти Дафа.

Це сталося у 2004 році, коли переслідування КПК було найжорстокішим. Успішний порятунок — це наслідок допомоги Вчителя та прояв надзвичайної сили Дафа.

У цьому процесі Вчитель постійно захищав і наставляв нас, даючи нам сильні праведні думки, мужність і мудрість. Одночасно за допомогою Вчителя матеріали, які ми розміщували й розповсюджували, отримали потужну силу і відіграли величезну роль. Злочинці запанікували, приголомшені нашими зусиллями, і в результаті їм довелося здатися й відпустити подружжя.