(Minghui.org) Минув 21 рік з того часу, як 25 квітня 1999 року 10 000 практикувальників Фалуньгун у Китаї вийшли з мирним зверненням до Державного бюро зі скарг громадян у Пекіні. Вони просили, щоб уряд звільнив 45 практикувальників, заарештованих двома днями раніше у Тяньцзіні. Вони також попросили уряд захистити одне з основних прав людини для практикувальників Фалуньгун — право вільно сповідувати свою віру. Ця подія привернула увагу міжнародної спільноти і була названа найбільшою та наймирнішою демонстрацією в історії Китаю.

У цій статті практикувальниця розповідає про арешти в Інституті освіти Тяньцзіня (нині Тяньцзінський педагогічний університет), які призвели до масового звернення до Пекіна. Вона сказала, що була вражена тим, наскільки милосердно та терпляче поводилися практикувальники на відміну від поліціянтів Тяньцзіня, які виявили необґрунтовану жорстокість.

Нижче наводиться її розповідь про події, що привели до мирного звернення «25 квітня».

Вчений, який тісно співпрацював з високопосадовцем КПК, обмовляє Фалуньгун

11 квітня 1999 року в журналі, який видає Інститут освіти Тяньцзіня, була опублікована стаття фізика Хе Цзосю «Я не підтримую молодь, яка займається цігун». Він був критиком цігун та родичем Ло Ганя, секретаря Політико-юридичної комісії ЦК КПК, органу, що контролює державну безпеку та судову систему. У своїй статті Хе Цзосю обмовив Фалуньгун та його засновника. Він також стверджував, що практика Фалуньгун спричиняє порушення психіки.

Практикувальники у Тяньцзіні вирішили роз'яснити правду про Фалуньгун місцевій владі. Вони написали листи чиновникам, розповідаючи свої історії про те, як практика допомогла їм покращити загальне самопочуття. З 18 по 24 квітня практикувальники щодня збиралися у студентському містечку Інституту освіти Тяньцзіня, закликаючи редакторів журналу написати спростування до статті Хе.

Незапланована, але водночас організована поведінка

На той час я практикувала Фалуньгун уже рік. Навіть за такий короткий час моє життя змінилося, у мене зникли проблеми із серцем, цироз печінки, а також покращився характер — я стала впевненою та життєрадісною людиною. Я не збиралася сидіти склавши руки й дозволяти вводити людей в оману щодо практики, що покращує життя людей, тому приєдналася до практикувальників, які мали намір піти до інституту.

Прийшовши до інституту вранці 21 квітня 1999 року, я побачила практикувальників, котрі спокійно сиділи в коридорах. Вони подбали про те, щоб нікого не турбувати і не заважати проведенню занять, й мовчки чекали, доки редактори журналу зустрінуться з ними.

Практикувальники майже нічого не їли й не пили, щоб не користуватися туалетом. Час від часу хтось із них збирав у всіх сміття та виносив його. Коридори залишалися чистими, хоча тисячі практикувальників перебували там цілий день.

Мешканці сусідніх будинків та власники магазинів приходили, щоб дізнатися, що відбувається. Після розмови з практикувальниками багато хто був вражений: «Дивно, що немає жодного шуму при такому скупченні людей. Ви дуже дисципліновані».

Поведінка керівництва інституту насторожувала

22 квітня йшов дощ. Того дня я помітила у навчальній аудиторії приховану камеру, об'єктив якої був спрямований на практикувальників. За словами Хао Фенцзюня, співробітника Управління державної безпеки Тяньцзіня, який пізніше емігрував до Австралії, у найближчих будівлях також були встановлені приховані камери, які зафіксували того дня понад 5000 практикувальників.

Співробітники редакції після розмови з практикувальниками спочатку визнали помилки, допущені у статті, та пообіцяли написати спростування. Однак наступного дня, 23 квітня, офіцер, одягнений у цивільний одяг, сказав, що згідно з наказом зверху жодного спростування не буде.

Того ж дня керівництво інституту через гучномовці вимагало, щоб практикувальники залишили будинок, звинувачуючи їх у зриві занять. Нам погрожували, що зіткнемося з наслідками, якщо залишимося там.

Підтримка для практикувальників

Ми не засмутилися, почувши цю вимогу, бо знали, що не заважали проводити заняття. Цілком імовірно, керівництво інституту було змушене це сказати.

Поки деякі практикувальники розмірковували про те, як краще роз'яснити правду керівникам інституту та редакторам журналу, хтось раптом закричав: «Дивіться, там Фалунь!»

Я підвела очі та побачила, що сонце перетворилося на величезний Фалунь, що обертається то за годинниковою стрілкою, то у зворотний бік, з чітким знаком свастики в середині. Безліч Фалунів різних розмірів та кольорів оберталися в повітрі, на землі, стіні та на практикувальниках. Сльози ринули в мене з очей. Практикувальники довкола мене склали долоні перед грудьми. Цей священний момент тривав пів години.

Поліціянт вибіг із будівлі і крикнув: «Тут так багато Фалунів!» Інший прошепотів: «Дивно, але все це справді існує». Люди почали схвильовано перемовлятися, а одна людина закричала, вказуючи на Фалунь: «Швидше! Дивіться, він змінює колір — червоний, зелений, синій!»

Битва між добром та злом

Того вечора, коли я пішла вечеряти, сотні поліціянтів зібралися на вулиці перед інститутом, поряд стояли поліційні машини та автобуси. Я швидко повернулася, мене переповнювали розпач та гнів. Було сумно бачити, як поліція, яка має «захищати та служити», направила зброю проти нас.

Але я не була налякана. Зустрівши Фалуньгун після багатьох років пошуків, я вирішила, що буду рішуче слідувати своїм переконанням за будь-яких обставин.

Коли настав вечір, поліціянти увірвалися до студентського містечка, розмахуючи палицями та погрожуючи заарештувати практикувальників за «порушення громадського порядку».

Ми почали читати Фа. Спочатку читали кілька людей, до них приєдналися всі інші. Непохитна віра в Закон дала нам силу та сміливість читати.

Поліціянти почали розштовхувати практикувальників та нападати на тих, хто відмовлявся підкорятися. Літня практикувальниця, яку штовхнули й почали бити, кричала: «Будь ласка, припиніть! Що ви робите! Без Фалуньгун я померла б від ішемічної хвороби серця…» Її голос обірвався, коли вона знепритомніла.

Четверо поліціянтів схопили ще одну літню практикувальницю. Її сорочка та штани порвалися, і оголена спина торкалася землі, коли поліціянти тягли її за руки та ноги; вони винесли її назовні та кинули на вулиці.

«Не можна бити дитину, вона ще така маленька», — сказав молодий практикувальник поліціянту, коли побачив, що той ударив маленьку дівчинку. Перш ніж практикувальник закінчив говорити, поліціянт ударив його головою об куток будівлі. З рани на голові практикувальника ринула кров, і його кинули до автобуса.

Прямо переді мною розгорталися численні жорстокі сцени: один поліціянт схопив жінку за волосся і тупцював її ноги; другий кілька разів ударив ногою практикувальника, що лежав на землі; практикувальниця впала після того, як поліціянт вдарив її в груди рупором. Жорстокість поліціянтів вийшла з-під контролю. Практикувальники падали один за одним, і їх тягли до автобусів.

Цієї ночі було заарештовано 45 практикувальників. Пізніше начальник поліції Тяньцзіня заявив на Центральному телебаченні Китаю (CCTV), що поліціянти ні на кого не нападали й нікого не заарештовували.

Влада Тяньцзіня направила практикувальників до Пекіна

Після того, як нас вигнали з інституту, ми пішли до будівлі міської адміністрації, щоб вимагати звільнення заарештованих практикувальників. Ми тихо сиділи й стояли перед будинком міського уряду. Було вже за північ, але ми терпляче чекали — ми знали, що в будівлі є поліціянти, які спостерігають за нами.

З будівлі вийшов чоловік і сказав, щоб ми розійшлися. Практикувальник відповів: «Звільніть усіх, кого ви заарештували. В іншому випадку ми пробудемо тут до ранку. Ми хочемо справедливості». Після нетривалого протистояння людина дозволила зайти до будівлі кільком практикувальників. Він сказав їм, що без дозволу Пекіна вони не можуть звільнити заарештованих практикувальників.

«Вирушайте до Пекіна, — сказав він, — тільки там ви можете розв'язати вашу проблему».

Мирне звернення

Ці слова набули розголосу, і понад 10 000 практикувальників з Пекіна та прилеглих регіонів 25 квітня прийшли до Державного бюро з приймання скарг та звернень громадян у Пекіні. П'ять представників практикувальників увійшли до будівлі та представили три вимоги: звільнити практикувальників, заарештованих у Тяньцзіні, забезпечити правове середовище для вдосконалення практикувальників та зняти заборону на публікацію книг Фалуньгун.

Прем'єр-міністр Чжу Жунцзі заявив, що уряд не втручатиметься у громадську практику цігун, і наказав поліції Тяньцзіня звільнити практикувальників. Надвечір поліція Тяньцзіня звільнила практикувальників. Практикувальники, які чекали на вулиці, незабаром спокійно розійшлися, залишивши все в ідеальному порядку. На землі не було сміття. Вони прибрали навіть недопалки, залишені поліціянтами.

Скрізь, від Інституту освіти в Тяньцзіні до Державного бюро в Пекіні, практикувальники демонстрували благородний дух і терпляче ставлення в умовах тиску від злісного режиму.