Підвищувати Сіньсін, допомагаючи співучням долати хвороботворну карму

(Minghui.org) Останні кілька років у п'ятьох співучнів Дафа у нашому районі дуже сильно проявлялася хвороботворна карма. Місцева координаторка організувала зустрічі в цих практикувальників. Я ходила до них вивчати Фа й відправляти праведні думки. Це допомогло співучням поліпшити їхній стан удосконалення. Я була з ними протягом тривалого часу, поки вони не підвищилися. У цьому процесі підвищувався і мій Сіньсін. Розповім про кілька таких випадків.

У Лін карма проявлялася у вигляді виразок на грудях, з яких витікав гній. Координаторка попросила мене приходити до неї щовівторка й щосереди разом вивчати Фа, виконувати вправи й годину відправляти праведні думки. Інші практикувальники також допомагали їй. Через місяць Лін запитала: «Чому інші більше не приходять? Невже я їх образила?»

Я розуміла її. Більшість співучнів, у яких проявляється хвороботворна карма, дуже хотіли бути в середовищі практикувальників. Обмін досвідом і спілкування допомагали таким співучням зміцнити свої праведні думки, знайти пристрасті та подолати випробування.

Я заспокоювала Лін: «Не хвилюйся. Багато співучнів зайняті роботою. Хтось координує проєкти, хтось пише статті для конференцій з обміну досвідом, а хтось допомагає іншим практикувальникам, які мають таку саму ситуацію, як і ти. Будь ласка, не турбуйся про них. Я приходитиму якомога частіше увечері». Кілька місяців у мене не було важливих справ, і я приходила до неї вивчати Фа. Додому їхала на останньому автобусі після відправлення праведних думок.

Одного разу Лін здалося, що в неї сильний прояв хвороботворної карми. Кілька практикувальників, дізнавшись про це, цілу ніч відправляли праведні думки, щоб допомогти їй. Наступного дня координатор попросила мене залишитися у Лін на кілька днів. Координаторка розповіла, що в кількох літніх практикувальників теж проявляється хвороботворна карма різного ступеня тяжкості. Наприклад, її свекруха Вень теж почувалася погано й зателефонувала рано вранці, щоб розповісти про симптоми.

Мене вразило те, що у Вень знову проявляється хвороботворна карма. Я згадала, як ми вивчали Фа в неї вдома. Цілий місяць співучні приходили відправляти праведні думки, тому що у Вень виникли симптоми хвороби. Але вона злякалася камер спостереження, встановлених у її районі у великій кількості. Через це вона перестала запрошувати практикувальників до себе додому. Пізніше вона дізналася, що це були не камери, а нещодавно встановлені електричні стовпи.

Під час пандемії я відвідала Вень, щоб поділитися своїм розумінням Фа. Але я негативно поставилася до неї через те, що вона лягла в лікарню, тож Вень не прийняла моїх слів. Після скасування карантину я знову прийшла до неї відправляти праведні думки, але мені забракло милосердя, і я просто машинально робила це. Я завжди відчувала, що Вень бракує віри в Дафа, і тому відправлення праведних думок, можливо, не матиме ефекту. А після того як вона через страх припинила колективні заняття у себе вдома, я ще гірше стала думати про неї.

Таке ставлення, хоч і не проявлялося на поверхні, але жевріло десь усередині моєї свідомості. Тому, коли координаторка розповіла про ситуацію Вень, я відчула образу, обурення та розчарування. Раптово у мене сильно заболіли два передні зуби. Я відразу зрозуміла — це через образу на Вень. Але все ж я використовувала методи звичайних людей, щоб усунути біль. Дивлячись у дзеркало, почала плоскогубцями висмикувати зуб. Це не допомогло, навпаки біль посилився. Я поклала плоскогубці й почала шукати в собі. Зрозуміла, що не помічаю позитивних сторін Вень, а бачу тільки її негативні якості.

Хоча Вень уже за 80 років, вона з іншими практикувальниками щотижня виходить роз'яснювати людям правду про Дафа. Вона ніколи не скаржилася на втому або на труднощі, хоча проходить понад три кілометри й розмовляє з людьми понад три години. Щоразу, коли ми приходили до неї додому для вивчення Фа або виконання вправ, вона готувала для нас килимки, воду та серветки.

Коли я згадала ці випадки, то образа зникла. Я зрозуміла, що мені потрібно використати її точку зору й допомогти їй зміцнити праведні думки. Через що мені ображатися на Вень? Я відчула, що підвела її. Після відправлення праведних думок і виконання вправ зубний біль повністю минув.

Я зайшла до Лін дізнатися, чи потрібна їй моя допомога. Взяла з собою ковдру, чашку й аудіоплеєр з лекціями Фа. Її дочка теж приїхала додому на канікули. У будинку було дві спальні. Якби я залишилася на ніч, Лін поклала б мене спати на велике ліжко. Але після мого відходу їй довелося б робити прибирання в кімнаті, хоча вона все ще страждала від хвороботворної карми. Я вирішила дізнатися її думку: «Я взяла із собою речі, і, якщо ти хочеш, я можу залишитися на ніч. Але також можу поїхати додому після вивчення Фа, якщо тобі зручніше, щоб дочка залишилася з тобою».

Вона відповіла, що нехай донька залишиться. Раніше, я б не питала її думки й залишилася б ночувати, навіть не взявши ковдру. Але я отримала дуже гарний досвід від іншої практикувальниці Цай, тому стала більш уважною до думки інших.

Був час, коли Цай не вирізнялася старанністю і багато чого боялася. Вона попросила мене залишитися у неї для вивчення Фа і відправлення праведних думок. Спочатку все йшло добре. Але пізніше її дії стали мене дратувати. Щовечора перед сном вона нагрівала воду, щоб я помила ноги. Я робила це, але мені було ніяково, бо мої ноги дуже чисті, і не треба їх мити щодня.

Одного разу після виконання медитації я зрозуміла, що Цай просила мене мити ноги не тому, що від них виходив запах, а скоріше через її власні погляди. Вона виробила звичку мити ноги щодня, щоб від її ніг не було запаху. На той момент я не звертала на це уваги й трохи пручалася. Пізніше я усвідомила, що в кожного практикувальника є свої звички. Якщо вже я жила в неї вдома, то маю поважати її звички й дотримуватися її укладу життя.

Саме цей досвід допоміг мені виправити свою поведінку та більше думати про інших, використовуючи їхню точку зору. Я відчувала, що праведні думки практикувальниці Цай ставали дедалі сильнішими й сильнішими, і її настрій поліпшувався.

Я не мала близьких стосунків із жодною зі співучениць, яким допомагала. У звичайному житті я працювала доглядальницею та персональним помічником, тому надавати допомогу практикувальниці не становило для мене особливих труднощів. У будинку свого роботодавця я доглядала за паралізованим і прикутим до ліжка чоловіком. Кожного дня я приходила о 7:30, перевертала його, допомагала піти в туалет, готувала їжу, а потім годувала його. О 9:00 допомагала йому робити кілька вправ.

Оскільки він лежав у ліжку без руху, його тіло здерев'яніло. Тому я докладала чимало зусиль, щоб перевернути його. Виконання вправ із ним сильно мене вимотувало. Кожні дві години необхідно було його перевертати і, крім триразового харчування, поїти теплою водою та годувати фруктами. У нього було нетримання, тому щодня доводилося прати одяг. О 19:30 поверталася його дружина, і я йшла. Якщо координаторка просила мене допомогти практикувальникам, які страждають від хвороботворної карми, то замість того, щоб піти додому відпочивати, я йшла до цих співучнів.

Одного вечора три роки тому я дізналася, що Дун має прояви хвороботворної карми, і їй потрібна термінова допомога. Координаторка попросила мене переночувати в Дун. Того дня був сильний снігопад. Щоб дістатися до Дун, мені довелося зробити дві пересадки та досить багато пройти пішки.

Всю ніч ішов сніг. Сніговий покрив зріс до 33 см, і мені довелося пробиратися через кучугури, щоб дістатися до будинку роботодавця. Через кілька днів почалася ожеледь. На будівлях виросли тридцятисантиметрові бурульки. Люди обходили їх стороною, але для мене це був єдиний шлях до будинку Дун. Після цілого місяця сильного снігопаду я обережно йшла зледенілою дорогою. Від пронизливого холодного вітру моє обличчя та руки почервоніли й оніміли. Іноді мене відвідували думки, що занадто холодно і йти далеко, можливо, слід зробити перерву на кілька днів. Але, подумавши про практикувальницю, яка страждає від хвороботворної карми і в якої все ще залишається кровотеча, я, зціпивши зуби, наполегливо продовжувала ходити до неї.

Ми разом цілу годину відправляли праведні думки. Прокидалися вночі трохи пізніше третьої години і виконували всі п'ять комплексів вправ за один раз. Так тривало цілий місяць, ми не пропустили жодного дня. За допомогою Вчителя Лі (засновника Фалунь Дафа) вона повністю відновилася за цей місяць й почала виходити роз'яснювати людям факти. За день до того, як я покинула її дім, мати Дун вклала в мої руки кошик із яйцями. Зі сльозами вона сказала: «Дякую! Ви цілий місяць приходили до мого дому, щоб допомогти доньці. Незважаючи на погоду, ви не пропустили жодного дня. Навіть родичі не змогли б зробити такого».

Швидке одужання Дун, довіра практикувальників і слова її матері дуже мене зворушили. У сучасному суспільстві хто ще може не переслідувати особисті інтереси і просто так допомагати іншим? Це дуже рідко трапляється серед звичайних людей, але поширене серед практикувальників Дафа. Тільки вдосконалення за Фалунь Дафа може створити таку групу безкорисливих людей.

У зв'язку з цим мені пригадався випадок, який стався нещодавно. Крім допомоги практикувальникам, у вільний час я роздаю інформаційні матеріали з роз'ясненням правди про Дафа.

Одного вечора, коли ми з практикувальницею пішли роздавати матеріали, раптово здійнявся сильний вітер, почав гуркотіти грім. Я запропонувала сховатися від негоди. Вона відповіла: «Немає потреби, ми скоро будемо на місці». Чудесним чином, під захистом Учителя, злива почалася тільки тоді, коли ми дісталися до житлового району, де мали роздавати матеріали. Ми закінчили о дев'ятій годині вечора, але дощ не вщухав.

Мене турбувало, що ми можемо запізнитися на останній автобус. Раптом зі зливи на електровелосипеді виїхала людина у дощовику. Спочатку я не зрозуміла, хто це. Виявилося, що це наша координаторка. Вона простягнула нам дощовики й парасольки. Я щиро подякувала їй і пішла на зупинку. Дороги затопило, вода доходила мені до ікри, але в глибині моєї душі було тепло.

Я думала, що запізнилася на останній автобус, але, підійшовши до зупинки, побачила, що автобус чекає на мене. Крім мене, там не було пасажирів. Водій їхав, не зупиняючись, поки не приїхав до моєї зупинки. У таку погоду навіть таксисти не брали пасажирів, але милосердний Учитель надіслав спеціальний автобус, щоб відвезти мене додому. Немає слів, щоб висловити мою вдячність. Моє рішення тверде: незалежно від погоди, я не перестану допомагати Вчителю рятувати живих істот.

Під час допомоги практикувальникам із хвороботворною кармою я здобула неоціненний досвід: позбулася его, загартувала терпіння, глибше зрозуміла й асимілювалася із Фа. Тепер, сідаючи в автобус, я повторюю напам'ять «Чому існує людство», «Чому Творець хоче врятувати всіх живих істот» та канони зі збірки «Суть сумлінного вдосконалення»: «Пізнати більше», «Трактування Закону», «Застереження», а також інші статті Вчителя.

Слова Вчителя усунули в моїй свідомості набуті уявлення та погані думки. Щойно вони з'являлися, я миттєво їх розпізнавала, відокремлювала й відразу ж усувала. Поступово я навчилася вдосконалювати свою мову й знову набула того стану практикувальниці, який мала на самому початку практики Фалунь Дафа. Мої тіло і розум злилися з Фа.

Дякую Вам, милосердний Учителю, за те, що весь цей час оберігали мене і давали підказки, коли я їх потребувала. Мені дуже пощастило бути практикувальницею Дафа, асимілюватися з Фа, і я не відмовлюся від своєї місії. Я сподіваюся, що практикувальники вийдуть уперед, будуть старанними, гідними милосердя Вчителя та виправдають сподівання на порятунок живих істот.